Ріка Молочна - Молочний лиман - Азовське море
(Мелітополь, Кам'яна могила - коса Федотова)
липень-серпень 2008р.
Опис водного туристичного маршруту
на www.poezdnik.kiev.ua.
Увага для не романтиків!: Вже років п'ять-десять цього маршруту не існує!
Дві байдарки: Салют, Таймень. Перша зміна -п'ять, друга - шість чоловік.
Одягатися з поправкою на південне сонце.
Це був гарний маршрут ще років п'ять-десять тому назад: відвідання дошумерської пам'ятки Кам'яна могила, м'яка вода Молочної річки, місця
нересту осетрових у дельті ріки, де було безліч очеретових острівків з гніздами пеліканів; далі мальовничим правим берегом Молочного лиману, де колись було
збудовано багато піонерських таборів, до Азовського моря через промоїну в косі Пересип і так далі.
На жаль через глобальне потепління і, в основному, через злочинне невтручання та зволікання держави, цього зараз немає. Колись повноводна
ріка Молочна тепер обміліла та пересохла через загачення для поливання помідорів безлічі струмків, що живили її. Старі люди зітхають, згадуючи річку їх молодості.
Ріка не наповнює лиман, він висихає. Гирло (промоїну) на косі Пересип Азовське море хвилями заносить пісками, оскільки з лиману немає струму води. Зараз Молочний
лиман на метр-півтора нижче рівня моря. У лиман на нерестилища не може зайти пеленгас та поодинокі залишки осетрових. Пропадає знаменитий лиманський бичок та
креветка. Держава робить вигляд, що надає кошти на прориття промоїни, але вже років з п'ять проблема лишається не вирішеною. А до проблеми живлення ріки взагалі
руки не доходять.
Чому я описую маршрут, якого не існує? Бо хочеться, щоб колеги-байдарочники не ходили навмання, а мали якусь інформацію. Та й надія не вмирає,
що все може помінятись. Для цього не треба «повороту північних рік» (цитата часів СРСР), а трохи господарності та зупинити нахабні крадіжки
бюджетних коштів. Отже приступімо до суті.
Поїздом до Мелітополя. З вокзалу добираємось до смт. Мирне (12 км. північніше Мелітополя), недалеко від якого розміщений заповідник Кам'яна
могила. Для відвідання Кам'яної могили краще знайти якогось гіда, хоча б охоронця-сторожа, який за певну подяку покаже вам нори, куди треба лізти, щоб побачити
стародавні дошумерські написи.
Байдарки треба збирати після містка. Ми збирали на пляжі вище заповідника. Тому проблема виникла одразу ж - пройшовши 50 метрів ми вперлися
в очеретові зарості. Трохи зусиль, бруду, багняного сірководню і ми вийшли до містка. Тільки під ним я остаточно зрозумів ситуацію: ріки, як такої не існує.
Під мостом я побачив, що струмінь води не перевищує одного відра за секунду, а треба хоча б двадцять - п'ятдесят. По камінню перетягли байдарки і рушили далі.
Пройшли ще метрів 400 і в районі навісного трубопроводу знову напоролись на очерет. Тільки піша розвідка і поради місцевих пастухів вернули
нам рішучість рухатися далі. Затори та зарості подолали і отримали певну нагороду: протягом наступних п'яти кілометрів ріка є повноводною, по лівому березі
тягнеться мальовничий дубовий ліс, так зване урочище Старо-Бердянська Дача. Багато гарних, але трохи людних стоянок. Тут ліс водою живить річку, а ріка - ліс.
Зупинились біля села Тамбовка. До речі, Мелітопольські села мають певну національну ознаку, в тому числі і за заснуванням. Олександрівка,
Степанівка - українські села, Дунаївка, Гирсівка - болгарські, Миронівка - російське старовірське. Тамбовка, Мордвинівка - ... відгадайте за три рази.
Характерно, що більшість із них були «засновані» на основі існуючих татарських аулів у 18-19 ст.
Після Тамбовки річка пересихає, на річищі густо росте очерет. На мапі пересихання позначене тільки у наступному селі Сосновці. По суті,
сьогодні Молочну річкою назвати важко, це, скоріше за все, окремі ставки, розташовані на колишньому річищі.
Розбираємо байдарки. Автотранспортом добираємось до моста через Молочну у Мелітополі зі сторони Константинівки. За свідченнями колишніх
мешканців цих країв тут ще у 2003 р. була висока вода. Збираємо байдарки. Проходимо метрів 800. Все, далі - 5 см. води, що тече струмком по багну. Вертаємось
назад. Розбираємо байдарки. Шукаємо транспорт. Їдемо на лиман. Тут заради економії часу та коштів відступаємо від плану плисти по правому березі. Вирішили йти
по лівому березі, висадитись у Мордвиновці, де на карті промальовані затоки лиману.
Розрахунок був на те, що рівень лиману стабільний за рахунок моря, і вода
мала б бути. Але ні у Мордвиновці, ні у Гирсівці ми до лиману не потрапили. Вода відійшла від берега на метрів 100-200, на «дні» хоч і лікувальна,
та все ж грязюка. Стати на воду можливо було тільки біля села Дунаївка. У посадці дрібної акації та гарної ковили зупинились на ніч. Вечір був дуже гарним.
Комарів не було
Питну воду брали у селі із свердловини. Вона непогана на смак. Правда, трохи віддає сірководнем і жовтувата на вигляд.
Вранці вийшли у лиман. Вода дуже солона, густа та зеленуватого відтінку. У хлопців задешево купили лиманських бичків та пеленгасиків.
Прекрасне місце для відпочинку у районі коси за Дунаївкою біля будиночків-контейнерів. Відносно глибоко. Піщано-мушляний берег.
Коса дугою на декілька кілометрів вдається у лиман
Із Дунаївки за один перехід хотіли дістатись до гирла-промоїни. Не вдалось - біля берега дуже мілко, а далі сильний боковий, або зустрічний
вітер жене хвилю. Довелосяь тягнути байдарки, ступаючи по багнистому, мушляному дну. Але ж - сонце, повітря та вода!! - рамантіка!!!
Зупинились біля будиночків рибалок за 3-4 км. від промоїни. Рибалки люди
гостинні. Дали нам питну воду, допустили до газової плити, запропонували пристановище у тіні. Ще й відсипали лиманських бичків для засолки. А найголовніше, -
розповіли дивні речі, що відбуваються із копанням промоїни. Виявляється, держава гроші на спорудження гирла надала, але певні місцеві розборки та корупція
перешкоджають цій справі. Промоїни до сих пір немає. Риба не може пройти на нерест. Люди і держава терплять збитки. Ще розповіли, що у районі пересохлого
гирла треба буде робити півторакілометрове перенесення по багну. І по морю не підеш, бо воно штормує, оскільки дме «восток» - східний вітер. До
речі, через нього вода у лимані відійшла ще метрів на двадцять. Тому нам нічого не залишалось, як розбирати байдарки і перевозитись автотранспортом у
Степанівку-Першу на Азовське море. Там на базі відпочинку «Прибой» ми відмились від лиманської солі, відпочили. Правда це задоволення, яке у себе
включає питтєву воду, душ, газову плиту, місце під намет і туалет (легенда!, зайдете - зрозумієте) коштує 15 грн. з людини за добу.
Морська вода мутновата, бо береги глиняні. Дме вітер. Після шторму вода взагалі стала брудною на половину дня
Далі збираємо байдарки і йдемо на захід вздовж коси Пересип до Федотової коси. Висока хвиля деколи заплюскує у байдарку. Тому у байдарці
залишалось по два чол., інші йшли берегом. Безперервний людяний пляж тягнеться від Кирилівки аж до села Степок.
Одразу ж за місцем промоїни починаються різноманітні бази та будинки відпочинку. Зупинитись на ніч можна тільки у наметовому містечку біля
«чортового колеса» за Кирилівкою. Навколо нього нагромаджене таке собі «Монте-Карло» (наголос на «ло»). Відіспатись не
вдасться, бо біля одинадцятої вечора починається нічне життя: гучна музика, гвалт з атракціонів тощо.
Далі за Степком - рекреаційна зона, заказник. За в'їзд легковика треба платити 30 грн. Зате там прибирають сміття. Заказник тягнеться аж до
Бірючого півострова, де розміщений заповідник і чергова резиденція президента. Кажуть, що там олені гуляють як у зоопарку. Але туди пускають тільки за великі
гроші.А для нас - романтика подорожі. Як не штормить, то вода бірюзова, прозора.
Стати на Федотовій косі доцільно не далі, як за півгодини ходьби до села, щоби можна було ходити по воду та продукти. Ставити намети дозволено
тільки зі сторони моря на піску.
Багато дичини: куріпки, фазани, качки, баклани, мартини, зайці, вужі, полози. Кілометрів за п'ять від Степка біля острова Качиного на лимані
водиться багато білих лебедів.
Проблему готування їжі можна вирішити або керогазом, або палити перекотиполе та інший травяний хмиз, якого по косі є багато. Але розпалення
вогнища у заповіднику забороняється, бо можна запалити степ.
Із Степка маршруткою можна добратись до автовокзала у Кирилівці. Звідти до Мелітополя. Далі - хто куди.
Опис зробив Святослав Заставський (Київ) 8(067)181-6856
На www.poezdnik.kiev.ua - «Водний туризм України» викладено у грудні 2008 року Поєздником Сергієм, тел. у Києві - 4505910,
e-mail: poezd@i.com.ua
| 