Все про Джарилгач

Залізний Порт - острів Джарилгач

липень 2020р.

На сайті «Водний туризм України» є низка описів водних походів на острів Джарилгач, але вони мене не влаштовували за декількох причин. У мене склалося таке враження, що попередні мандрівники ставили собі за мету якомога швидше пройти цю дистанцію, тобто попрацювати м’язами і адреналіном. Але для влаштування прийнятного відпочинку на днів 10-15 потрібна ще додаткова інформація, про яку я постараюся розповісти у цьому описі.
При проходженні маршруту у прикордонній зоні, а все узбережжя Чорного моря таким і є, я завжди повідомляв прикордонну службу про майбутню поїздку, як і вимагає українське законодавство. Таке повідомлення має і свої недоліки, бо зав’язує вас на майже кожноденні перемовини телефоном із прикордонниками, що трохи напружує.
Цього разу я не повідомив прикордонників як належить за два тижні до початку мандрівки. Думав, що якось буде. Але у Лазурному, коли ми підходили до причалу моторних човнів, нашу мандрівку зупинив дільничий прикордонник, який випадково там перебував. Це вилилось у складання адмінпротоколу та направлення керівника групи (мене) у Скадовський прикордонний пост, для оформлення відповідної заяви.
Отже, у всякому випадку направляйте електронний лист-повідомлення на ел. адресу> herson_zagin@dpsu.gov.ua на ім’я начальника Херсонського прикордонного загону (подивитись на сайті https://dpsu.gov.ua/ua/structure/pivdenne-regionalne-upravlinnya/hersonskiy-prikordonniy-zagin/ де потрібно вказати мету, час та маршрут подорожі, паспортні дані, адресу та контактний телефон старшого групи (особи, яка контактуватиме з прикордонниками) та список учасників групи. Про це я наголошую в кожному описі прикордонних мандрівок.
Також не перестаю писати про специфічний для морських мандрівок одяг – особливо для переходів : світла сорочка із довгими рукавами і легкі світлі штани, або якась тканина, кинута на ноги під час переходу. Цим не треба нехтувати, якщо не хочете отримати опіки шкіри. Також для стернових на Тайменях краще на ноги одягти шкарпетки. Я цим у перший перехід знехтував, тому на наступній ділянці вже був змушений це зробити, оскільки обпік верхи ступнів. Сонце і вітер на морі роблять підступну справу – вітер гарно охолоджує, тому ніхто не звертає увагу на сонце, яке із вас потихеньку робить шашлик. Хоча на маршруті достатньо маслинок для тіні, та не забувайте також і тент від сонця.

Довжина маршруту – 65 км.

Із Києва до Залізного Порту ми добиралися автобусом «Київ-Залізний Порт». Поїзд Інтерсіті від залізниці мені не підходив, бо прибував він у Херсон лише біля 15-00, а з часом транспортування до Залізного, на веслах ми б стояли лише під 18-19 годину вечора. Нічних поїздів на момент купівлі квитків залізницею ще не було заявлено у зв’язку із короновірусною ситуацією.

Автобусом їхати дуже втомливо, тому, мабуть, краще їхати нічним поїздом до Херсона, а потім маршруткою чи найнятим бусиком до берега моря. У Залізному Порту треба спитати у місцевих де є не платний і не відомчий пляж і там збирати байди.

Автобусом із Києва ми прибули на море згідно розкладу у 8-00. У 12-00 ми вже стояли на веслах. На той час на морі піднялася звичайна для такого часу бризова хвиля, яка трохи гальмувала наш хід.

Майже весь берег від Залізного порту аж до Приморського (колишнього Більшовика) окупували автотуристи. В принципі, завжди можна знайти містечко між ними для стоянки. Але найкраще, і чи не єдине, пристойне місце для стоянки є зеленка відразу перед базою відпочинку Посейдон-Таврія, що стоїть на західному краю озера Устричне.

Тут автомобілістів немає, бо перед базою викопані рови, які заросли маслинками і очеретом.
Спочатку я не розумів звідкиля ж узявся цей очерет у такій посушливій зоні. Потім стало все на місце, коли між нашим табором і базою Посейдон-Таврія ми побачили маленьку річечку, яка впадає у море. Виявляється, що це злив системи зрошення полів, що розташовуються на північ від берега. Із річечки виходить балансова залишкова Дніпровська вода, що потрапляє сюди із каналу, в тому числі і того, що йде на Крим. Ця річечка - одна із небагатьох місцевих цікавинок цієї стоянки.

І тому тут трохи більше комарів ніж по маршруту. Кількість комарів на стоянках маршруту не велика. Трохи докучають ґедзі, коли ви тільки-но прибуваєте на стоянку. Їх треба просто перебити, – це штук п’ять - і вони більше вас не турбуватимуть.

Як буде вільний час, то можна піти на екскурсію по березі озера Устричне до Скадовської сонячної електростанції, що находиться на північному березі цього озера. Устричним його назвали тому, що на початку 19 століття власники цих земель  родини французів Рув’є та Вассали започаткували вирощування устриць на цьому озері. З іменами цих латифундистів пов’язана також так звана «церква масонів» у селі Новочорномор’я, власне її руїни. До речі, для любителів повного екстріму описаний маршрут можна починати і в селі Новочорномор’я, якраз біля цієї масонської церкви на озері, потім маленький перенос у лиман, а там через промоїну вже й Чорне море.

На базі відпочинку можна набрати води, там є й продуктовий магазин, бар із пивом тощо.

Приходили до нас і дві жіночки із адміністрації Посейдона із певними зауваженнями, типу – це приватна територія і не можна тут ставати, хоча яка може бути приватна територія на відстані до 100 м. від моря. Але жіночки не проявляли залишкової агресії і коли почули, що ми завтра віпливаємо то заспокоїлись і тільки повідомили, що питна вода із кранів у них платна, і якщо треба прийняти душ, то це теж платно, на що ми гречно погодились. Наступного разу, коли ми пили пиво у їхньому барі, ми залишали там по 50 коп. за кожну літру води, яку ми набирали із кранів Посейдона-Таврії.

Протягом всього маршруту море є чистим із гарним піском на дні, що надає воді чудового бірюзового кольору. Але хвилі роблять своє – прибивається багато дрібних водоростей та каламутиться пісок, що деколи робить перші 3-5 метрів неприємним киселем. Для купання це не так страшно, бо можна пройти далі у море, де вода є чистою, але для миття тарілок і казанів – дуже неприємно. Але ця напасть залежить від сили й напрямку вітрів, тому її теоретично може й не бути. Також на маршруті є певні неприємності від медуз, які жаляться як кропива. Але з цим треба миритися.

Треба зауважити, що по всьому маршруту дрів для приготування їжі вистачає. Тільки одне «але», - це все тільки дерева одного виду - маслинка звичайна (лох), яка має багато колючих шипів. Тому краще із собою крім звичної сокири брати і портативну пилку, якою набагато легше відрізати від дерева сохлі гілки. І не легковажте, ступаючи під маслинками – можна проколоти ногу об шипи упалих гілок.

Ще нагадаю вам про особливості морських походів – всюди на березі буде пісок і майже завжди вітер. Про це слід пам’ятати черговим, що готують їжу – треба зробити все, щоби цей пісок не потрапляв у казан та на «стіл».

Відстань Залізний Порт – Посейдон-Таврія – 13 км., яка є для першого важкого дня походу оптимальною, але зустрічний вітер і хвиля можуть перетворити цей перехід на не такий легкий, як здавалося раніше. До того ж наступного разу я б не став стартувати із Залізного Порту, бо цей відрізок нічим цікавим не відрізняється – одноманітний берег, вкритий автотуристами. Краще стартувати відразу із Приморського.

Після зеленки перед Посейдоном і за самою базою знову йде узбережжя із автотуристами аж до Лазурного. На початку самого Лазурного нам трапились «піратські» шхуни, що стояли на рейді, із якими ми із задоволенням провели фотосесію.

Плануючи мандрівку за допомогою ґуґлівських мап, я планував стоянку у гайочку на березі затоки Лазурного відразу після пристані моторок. Для цього після морського берега Лазурного треба повернути ліворуч у промоїну і дійти затокою до гаю.

Загальна відстань Посейдон - гай Лазурного – біля 10 км.

Здавалось, що цю ділянку ми пройдемо легко та граючись, але не так вийшло. Після повороту у затоку відкрився простір для шаленого вітру, який вигнав із затоки до того й мілку воду. Довелося тягти байди проти сильного вітру по мілинах аж півтора кілометри.

Ця ділянка, потри труднощі, додала значну частину романтики й пригод до нашої подорожі. Зазначу, що місцями байди довелось просто проштовхувати малими мілинами (не більше 10 см. води) до більших мілин – 15-20 см. Деколи ноги вгрузали у муляку аж по коліна. Там однин із наших хлопців і загубив своє гумове взуття – його не вдалося знайти і витягти. Тому краще цю ділянку проходити босими ногами, але обережно, бо є ймовірність пошкрябати ноги об мушлі у багні.

Трохи виснажені і мокрі ми добирались до заповідної стоянки, як тут перед причалом моторних човнів нам із берега крикнув дядько у камуфляжі, який потім виявився прикордонником із закликом терміново причалювати. Як я писав вже раніше, це вилилось у складанні адмінпротоколу і направлення мене того ж дня у Скадовський прикордонний пункт для написання відповідної заяви.

Хочу зазначити, що ці 35 км. до Скадовська не так легко було подолати, бо маршрутки туди із Лазурного ходять лише декілька разів на день. Коли я вже добирався назад із Скадовська, то не встиг на останній рейс, що відправляється у 15-00. Тому довелось добиратися попутками. Але ніхто не хотів зупинятися, тому я добирався більше трьох годин, пройшовши від прикордонного поста десь із 15 кілометрів.

Зустріч із дільничим прикордонником мала і свій позитивний бік. Він сказав нам, що автокемпінг на березі біля причалу є безкоштовним, бо територія належить до Джарилгацького заказника і можна ставити намети навіть у гаю.

А незрозумілий із світлин гуґлівських мап гайок виявився туєвим, про що я давно мріяв після водних мандрів ще українським Кримом.

Але нечисельні автотуристи тут стояли на пекучому вітряному березі, а унікальний гайок перетворили на громадський туалет. Правда у їхнє виправдання можна сказати, що цей туалет не був суцільним, а мав конкретні ямочки із ширмочками, що все одно не робило його можливим місцем ночівлі. Після багатьох роздумів ми все таки знайшли пристойне місце для табору – у гайку, але на його початку – там немає туалетів, бо близько стоїть житловий дім із стіною і вікном у ній, що перешкоджає встановлення там відхожого місця.

На перший погляд купання у цій частині затоки могло би бути проблематичним, але для безпечного проходу моторних човнів у цьому місці періодично проводять днопоглиблювальні роботи, тому більш ніж двометрова глибина для купання приємно дивує. Час від часу там гралася пара дельфінів, що додавало стоянці повного шарму.

Також приємною виявляється і сама вода для купання, - якась м’яка, та гладенька і тепліша ніж у морі. Неподалік, далі на затоці можна було спостерігати за зграями лебедів і пеліканів.

Якщо трохи попрацювати та прибрати навколо себе, що ми завжди робимо, то ця стоянка складає приємні спогади і враження. Власне через унікальний туєвий запах та тінь. Плануйте тут декілька днів відпочинку.

Звідси недалеко до продуктового магазину – хвилин 5, і до базару – хвилин 15, де потрібно закупитись продуктами на останні переходи і стоянки. Бо далі вже йде майже пустельний безмагазинний Джарилгач.

Переживаючи за можливу нестачу прісної води, ми у Лазурному набрали бутлі води для пиття та приготування їжі на два переходи, бо інші найдені в інтернеті описи не давали прямої відповіді на питання місцезнаходження джерел води.

Через критичну мілину деяких ділянок затоки в районі промоїни у нас виникла проблема подальшого просування на Джарилгацьку косу. Для її вирішення ми послали одну байдарку з розвідниками поплавати по затоці і отримали від них втішні висновки. Якщо від туєвого гайка взяти курс по затоці на ближні дерева коси, що майорять на відстані біля трьох кілометрів, то ніяких проблем із глибиною там не буде, там мінімум води по коліна, що достатньо для ходу байд.

Перехід із Лазурного до монастиря треба робити саме по затоці, на якій немає хвиль. Вітер, що переважно дме із моря, тут не відчувається. Гребля затокою у цій ділянці також додає мандрівці різноманітності і романтичності.

Тим більше ми зрозуміли про правильність нашого вибору, коли рано вранці вийшли на воду і повз зграю пеліканів по дзеркальній воді просто насолоджувались такою подорожжю. Перших три кілометри не рекомендую виходити на берег коси, бо там буває мулко. Через годину греблі ми влаштували чудовий привал посеред затоки, не виходячи на берег. Знайшли місце не далі ніж за 200-300 метрів від берега, де води по коліна і де є більші заглиблення для купання, зварили гарненької кави і зробили прекрасний сніданок-перекус.

Наступний привал-купання здійснили також за таким сценарієм.

Так ми добралися до наступної нашої, майже безальтернативної, стоянки перед монастирем. Справа у тому, що після монастиря починається власне сам Джарилгач, а до того тягнулася 18-ти кілометрова піщана коса. І це крайня точка, де можна зробили перенос на море. Власне переносу як такого і не було, - ми просто витягли байди і стали на ночівлю у місці, де ширина коси не більше 100 метрів.

Немає ніяких проблем у локалізації цієї стоянки, як і самого монастиря, бо його прекрасно видно при підході як із затоки, так із моря. Тим більше, що тут буде вже декілька наметів піших туристі, але місця вистачає на всіх.

На мою думку, купатися тут краще у водах затоки, яка причаровує вас своєю чистотою і лагідністю, не зважаючи на мілину та сходинку берега, утвореного із сухих водоростей. Дно затоки тут тверде і піщане. Такою затока буде і "за маяками".
У монастирі мешкає один монах-самітник. У ті дні ми його не застали, але там було все відчинено.

Я вже казав про наш «НЗ» води, якої ми набрали. Але виявилось, що в монастирі є своя свердловина із ручною помпою. Вода чиста, правда трохи віддає сірководнем, але для приготування їжі і навіть для пиття є цілком придатною.

З Лазурного обов’язково на монастир йдіть по затоці.

Лазурне (туєвий гай) – монастир -- 18 км.

Далі, звісно ж, треба йти морем. І також майже безальтернативною стоянкою є місцевість із морського боку навпроти мису Глибокий («Гавриловича»). Впізнаєте це місце появою наметів, хатинки-куріня та навісів від сонця.

Тут є якісь зародки туристичної інфраструктури – можна набрати питної води у барі, яким виявився курінь, попити пива, лимонаду, купити якихось чіпсів та й тільки. Тим не менше сюди декілька разів на день вінтажна совіцька вантажівка привозить групи туристів від «Гавриловича», куди ті добираються катером із Скадовська.

Звідси можна прогулятись і на інший берег, через пустельний острів до затоки, до «Гавриловича». Це займе не більше 40 хвилин в одну сторону. Вибір продуктів у місцевих кафе там трохи кращий.

По всьому маршруту у морі на глибині біля 3-х метрів можна назбирати рапанів – для тих, хто вміє їх готувати. Рибу ми не ловили, бо у нас не було маньяка-рибалки. Хоча, подейкують, що із човна можна наловити багато бичків. Бажано місце під табір займати до 10 годин, оскільки «гаврилівські» туристи розбредуться під деревами й позаймають кращі місця. Хоча і тут місця на табір вистачить на всіх.

Я б не назвав цю місцевість кращою для відпочинку з однієї і тієї ж причини – постійний бриз наносить багато тонких противних водоростей і перетворює прибережні води у кисіль. Це суттєво погіршує рейтинг стоянки.

Відстань Монастир – навпроти Гавриловича – 14 км.

Краще, вийшовши із монастирської стоянки, не ставати тут, а прогребти ще кілометрів із шість і зупинитися навпроти будівель лісництва, які будуть проглядатися через маслинки на відстані метрів 400 від моря. Дарма, що до кінцевої стоянки буде малий перехід – все ж краще заходити у чисту прозору воду. Тут також можна роздобути питної води, як не в найближчих будівлях, то у самому лісництві за півтора кілометра звідси. Це місце також пізнається через появу туристичних наметів.

За результатом всього походу можна сміливо стверджувати, що питна вода на острові є у як мінімум чотирьох точках: монастир, коса Глибока (у Гавриловича), лісництво, маяки. Та п'ята локація - на морі "навпроти Гавриловича" у барі для відвідувачів безкоштовно дають воду у бутлях.

Після «лісництва» на березі все частіше будуть траплятися намети туристів, що добираються сюди від маяка. Саме цей перехід здивує вас бездоганною, чистою, бірюзовою морською водою. І саме на цій ділянці вас супроводжуватимуть зграї дельфінів, і як пощастить, то виринатимуть просто поряд із вами.

Відстань «Навпроти Гавриловича» – «за маяками» – 12 км.

Йдемо далі. Хоча ми і вийшли як завжди біля 6-ї ранку (для цього потрібно встати о 4-30 і не снідаючи виходити у путь), але вже біля 7-30 ми зустріли сильний зустрічний вітер, який нагнав доволі великі хвилі. Тому ці 12 кілометрів нам не здалися легкою прогулянкою.

Взагалі потрібно трохи розповісти про можливості байд і веслувальників. Часто задають питання, - а з якою швидкістю йде байдарка морем?

Питання цікаве. Так, за результатом цієї морської мандрівки:

- легкі хвилі і попутний вітер – 7 км/год;
- дзеркальна вода затоки – навіть при греблі у своє задоволення – 6км/год;
- хвилі з боковим вітром – 5 км/год;
- хвилі із зустрічним вітром – 4 км/год і менше;

Ця інформація завжди буде не зайвою для точнішого розрахунку часу до об’єкту.

Зупинилися на привал біля маяків. Відчерпали воду із байд, розім’яли ноги, зробили маленьку фотосесію.

На стоянку стали десь після 1 км. від маяків.

Справа в тому, що реклама цього острова як «українських Мальдів» зробила свою негативну справу для байдарочників, – тут дуже багато народу і майже всі хороші місця зайняті. Тому треба зупинятися аж на східному краю острова.

Ще одне неприємне враження. Шукаючи гарну стоянку, на якій можна б було відпочити декілька днів, я пройшов частину острова після маяків. На відстані до пів кілометра від маяків йде рекреаційна платна зона із наметами та елементами зручностей.

Далі дикі туристи - весь перший ряд маслин коло води зайнятий під намети. Другий ряд більш тінисних дерев із потенційно кращими стоянками перетворений у непристойні туалети :(. Прошу вас друзі, якщо у вас є пристойна компанія – возіть із собою шторки-туалети, копайте у них ямку, після вього - загортайте, – тільки так ми можемо подолати тотальний «срач».

Можливо надалі через збільшення кількості відпочивальників адміністрація острова, а така ж повинна бути, зробить висновки і організує також у цій популярній частині острова рекреаційну зону та поставить стаціонарні туалети. Хай за це треба буде платити із 20 гривень з людини, та все ж буде цівілізованіше.

На початку тут за маяками трохи напружують хмарки якихось комах, схожих на комарів. Вони з’являються вранці та під вечір, але, очевидно, що це не ті комарі, які кусаються, а якісь інші комахи, бо ніякої шкоди крім естетичної та психологічної ми від них не мали.

Але менше про сумне.

І море і затока у цій частині острова дійсно заслуговують на назву «українські Мальдіви». Я байдою обходив чи не всі можливі українські морські узбережжя, але такої прозорої бірюзової морської води ще не бачив. Прекрасний, аж білий морський пісок та майже немає прибережних водоростей.

Коли не подобається хвиля на морі, можна купатися у затоці – у цей час у ній хвиль не буде, і навпаки. Вода у затоці також дуже прозора.

По всьому острову, а особливо у цій його частині, не залишайте продукти ні на «столі» ні просто неба. Ночами тут ходять господарі острова – дикі свині і олені, і доїдають за вас ваші припаси.

Як я вже зазначав, питну артезіанську воду на цій стоянці можна набирати біля старого маяка.

На теплоході можна купити пляшкового пива тощо, й замовити на наступний рейс хліба та інші продукти.

На острові є декілька кафе, де можна попити розливного пива та й навіть пообідати – готують навіть перші та другі страви.

Багато байдарочників робить ще й наступний перехід і перетинає Джарилгацьку затоку байдами, - від мису Глибокий це більше ніж 6 км.. Я у всіх своїх «морських» описах закликаю цього не робити. Більше ніж 2км. відкритого морського простору перетинати небезпечно, тим більше на каркасних, без надувних безпекових частин, байдарках. Двадцять разів пощастить, а двадцять перший може буде фатальним. Я знаю трагічні випадки, коли молоді недосвідчені хлопці гинули, перетинаючи лимани. Із берега здається, що на морі дзеркало, алев же після 20-ти хвилин греблі приходить висока гостра хвиля …

Не шкодуйте якихось 150 грн з чоловіка разом із бебехами (туристичним обладнанням), домовтесь із капітанами безлічі моторок, які привозять сюди туристів, і з комфортом добирайтесь у Скадовськ катерком. Ба й більше, - цей же капітан зконтактує вас із водієм бусика, як правило - своїм кумом, який вже буде чекати вас на березі, і без проблем довезе вас на залізничний вокзал Херсона.

Для користувачів соціальних мереж кращі фото можна подивитися тут
Facebook - Джарилгач

Усі світлини

Опис зробив Святослав Заставський (Київ)

На www.poezdnik.kiev.ua - «Водний туризм України» викладено 29.08.2020 року.