Чорне море Південне узбережжя Криму.
(Сонячногірське-Гурзуф)
серпень 2013р.
Опис водного туристичного маршруту на www.poezdnik.kiev.ua.
В цій місцевості у серпні майже немає різниці у напрямках переважаючих вітрів. Хоча Лоція Чорного моря, видана у 2009 році Міністерством
Оборони РФ надає невелику перевагу західним вітрам. Також вона стверджує, що на відстані 500 м. від берега існує суттєва течія у північно-східний бік.
Але коло берега течія не відчувається.
Знову потрібно наголосити, що зовсім не варто мандрувати морем, якщо ні в кого з учасників немає досвіду морських байдарочник походів.
Обережність має бути передусім, йти потрібно від берега на відстані, яку члени команди можуть напевно проплисти. У ніс та корму байд варто закласти та
прив’язати щось плавуче – бутлі, надувні м’ячі тощо. Також не забудьте відразу у байдарку кинути коло своїх ніг кружку, - вона перетвориться на таку
необхідну черпалку, якщо вам трохи нахлюпає води.
Треба зауважити, що пересторога не їсти чебуреки, самсу та інші м’ясні вироби у сумнівних продавців на півдні має більш ніж
конкретну підставу, - дуже просто отримати гостре кишкове захворювання, - на добу, як мінімум, отримаєте стійкий негатив. Ці південні пончики краще
купувати тільки у місцях, де вони виготовляються у вашій присутності.
Метою цього огляду не є реклама маршруту, тому я рідко вдаюся до епітетів, хоча можна було б багато говорити про чудові краєвиди,
захоплюючі панорами та пірнання з маскою. Це і так ясно. Тому і фотографії я виклав не найкращі, а переважно ті, які реальніше описують маршрут.
Варто також попередньо продивитися маршрут у Ґуґлі
Перепрошую за повтори цієї вступної частини із попередніх моїх описів. Але ці моменти важливі.
Добираємося потягом до Сімферополя
Із вокзалу Сімферополя ходять маршрутки у всіх напрямках Криму, що вас цікавлять. Ми їдемо маршруткою до Сонячногірського. Там минулого
року ми закінчили свої мандри із Феодосії. Знаючи ту стоянку, я перестрахувався, – якщо штормитиме, - то можна розкласти намети та перечекати хвилі.
Єдине можливе місце для наметів тут знаходиться у північно-східному кінці пляжу.
Та цього разу погода також була сприятливою і ми без проблем дісталися нашої наступної стоянки, що знаходиться на відстані приблизно 40 хв.
на веслах у бік Алушти. Потрібно обігнути декілька пагорбів і у ярузі пересихаючої влітку річечки ви знайдете «дикий» табір та багато місць для наметів.
Звідси зручно берегом ходити у Сонячногірське за продуктами. Воду можна брати у цьому струмочку, піднявшись близько кілометра вгору по
долині майже до таблички «Вхід заборонено». Можна і набагато нижче, якщо не хочеться чистішої води.
Того року річечка пересохла десь біля 10 серпня, що дуже засмутило власників платного табору із гламурною назвою «Райська бухта», що
знаходиться трохи вище від нашого, «дикого». У них за певну плату можна оселитися у наметах та отримати мінімальні зручності – так званий туалет, душ,
барну стійку, тенісні столи тощо.
У нашому ж, безкоштовному таборі багато зелені та тіні, столики та стільці із каміння.
Сусіди тихі та надійні. Можна без боязні залишати свої намети та речі і помандрувати у гори. Можна відвідати водоспад Джур-Джур.
До нього добиратися пішки від села Генеральське, до якого ходить автобус та маршрутка із Сонячногірського. До виселення татарів із Криму Генеральське
називалось Улу-Узень. Так називається і річка, що на 2 км. вище села утворює водоспад Джур-Джур. На територію заказника, де знаходиться цей водоспад, вхід
платний – 30 грн.
Крім цього розкрученого водоспаду можна піти у гори на дикі водоспади дорогою, що йде від таборів відпочинку різних організацій, що
знаходяться лівіше нашої стоянки до мису Сотера. Для цього потрібно вийти на трасу, дійти до мостику через річку Сотера та пройти ґрунтовою доріжкою повз
місцину, позначену на мапі як «садові ділянки». Далі буде вказівник.
Там можна подивитися «кам’яні гриби» та гарненькі водоспадики річечки Алака. Йдучи долиною ми спочатку дивувалися, - як можуть бути
водоспади у річищі, у якому немає води. Зрозумілим стало тільки тоді, коли через 3-4 км. подорожі вгору по сухому річищі ми не побачили на березі долини-яруги
водогінну трубу діаметром 10 см. Виявляється, що санаторії, які знаходяться біля впадання цієї річечки у море і живляться цієї водою, яка повністю у літній
час потрапляє у цю трубу. Після водозабору річечка з’являється і стає мальовничіше.
Для походу туди й назад треба розраховувати годин на 5-6 як мінімум. Якщо є вільний день, то піти можна і далі, пройшовши попід масивом
Демерджі, перейти гору праворуч та вийти через буковий ліс на водоспад Джур-Джур.
Перша наша стоянка справила дуже хороше враження. Можна було їй надати багато романтичних назв, але для себе я її називаю «зябликова»,
– ще ніколи я не бачив такої великої кількості цих неполоханих пташок, в основному молодняк
По усьому маршрутові в темну частину доби потрібно остерігатись москітів. Це досить підступні «кровосісі», як казав прем’єр,
оскільки вони дуже маленькі та непомітні та й не пищать, як комарі. Тільки днів через 1-2 розумієш, що тебе обкусали.
Усі морські переходи розпочинаємо вранці, десь після шостої годин, коли немає хвилі та пекучого сонця. І, знову ж, традиційно закінчуємо
переходи до 10-12 години. Це робимо з декількох причин: поки немає великої хвилі та сонця і ще й тому, що не хочеться пропускати гарні стоянки, на яких не гріх
постояти декілька днів. Про ці особливості морський мандрів я вже наголошував у своїх попередніх описах.
Не забуваймо також, про особливості відходу та причалювання до берега при хвилях.
В основному, завантажуємо та сідаємо у байду, яку ставимо паралельно до берега, на відстані 3-5 метрів, коли хвиля ще не гостра. Причалюємо перпендикулярно до
берега і швидко вивантажуємось, щоби не нахлюпалось води. Задній утримує корму від заливання хвилею.
Наступна дуже гарна стоянка знаходиться перед Алуштою та пансіонатом Евріка. За метрів 800 до першого хвилерізу знаходиться стежина-вхід на
плато, яке розташоване на рівні 15-20 метрів вгору. Там багато зелені – дуби, фісташки та ялівці, що створюють приємну тінь. Багато місць під намети. Загалом
тут можна поставити наметів 20-30. В основному стоїть 5-6 наметів.
Є й певні особливості цього табору. На початку серпня (у нашому випадку -10 серпня) сюди на днів 10 прибуває велика організована група
із Харкова.. Тут є певні плюси і мінуси. Плюс, і то дуже великий, - саме вони ретельно прибирають це плато від сміття. Мінус, - те що їх багато та що вони
є якоюсь квазірелігійною течією, основаною на йозі. У мене склалось таке враження, що у Росії законодавство стосовно таких зібрань є жорсткішим, і тому вони
збираються раз на рік в Україні помедитувати. Але загалом люди не противні і адекватні.
Є й інші місця для стоянок, на таких же, тільки менших полянках-плато ближче до пірсів.
Спочатку начебто важкувато підніматися та опускатися із цієї стоянки, але згодом, підкачавши ноги, звикаєш. Тим більше, що на платі не видно тієї ржавої
водогінної труби, прокладеної вздовж берега, яка дуже псує своїм виглядом пляж.
Тут також можна сходити у гори дорогою понад нашим плато. Із якого прекрасно видно усю стоянку.
Можна пройтися до кипарисового гаю по дорозі до гори Карасан та спуститися яругою-долиною до комплексів «Семидвір’я». Словом,
для активних людей романтики вистачає.
За продуктами ходити в Алушту. По воду - назад по пляжу, метрів 800. Там у водогоні врізаний кран, із якого безкоштовно і набирають воду.
Наступна пристойна стоянка за Алуштою. Між Лазурним та комплексом Чайка є дві яруги між якими і розташована ця стоянка. В основному це місце
облюбували собі нудисти, але якщо набратися нахабства, нетолерантності та політнекоректності, і розкласти намети коло них, то до вечора можливо їх вже не буде.
Стоянка приваблива також і наявністю тіні, стільцями та столиком, викладених із каміння.
Тут, як і всюди по цьому маршрутові сонце заходить за гори десь о 16-17 год.
На цій стоянці є своє правило, закладене, мабуть, нудистами – нужник розташований у правій (меншій) ущелині.
За продуктами добиратися у село Малий Маяк. Тут дешевше як на Чайці, але ж і підніматися високо – десь біля 300м. Воду набирати, метрів
300 назад пляжем у, знову ж таки, водогінній трубі, що прокладена по березі. Цього разу тут немає вентиля, а є дірка, через яку під напором пробивається
фонтанчик.
Із Малого Маяка також можна сходити через кар’єр у гори та ліс, у якому трохи вище ростуть 400-літні буки.
Потрібно оглянути і заказник Кастель, іменований за назвою однойменної гори, що розташувався під селом Лазурне. Тут насаджено багато
породистих дерев. У тінистому ландшафтному паркові, за 50 грн. на день також можна ставити намети. Якщо кошти дозволяють, то це досить гламурне та романтичне
місце.
Є й тут свої особливості. Виявляється, щоб пройти на автобусну зупинку села Лазурне і назад – потрібно охоронцю недобудованого об’єкта
платити 5 грн.
Під парком – прекрасні місця для пірнання з маскою. Чи не найдивовижніший підводний світ цього маршруту.
За Чайкою, Береговим та Бондаренковим також можливі непогані стоянки. Але ми націлились на Ведмідь-гору, Аю-Даг.
Проходимо Санта-Барбару (елінгове містечко) та її скельки перед мисом Плака. За хвилерізом перед власне мисом можна перепочити від хвиль
у затишній бухточці.
З іншого боку на цій скелі ростуть якісь кактуси. Видно величну панораму Ведмідь-гори.
Купити чебуреків для перекусу можна причаливши до бетонного берега. Ця територія відноситься до санаторію «Карасан».
Проходимо містечко Партеніт. Скелі Аю-Дагу зустрічають нас своєю величною красою та густою водою, кольору темного смарагду. Відчувається
глибина. Бажано триматись метрів 30-50 від скель, бо хвилі відбиваються від скель та утворюють неприємні стоячі хвилі.
За скелястим миском відкривається малий пляж, на якому можна і зупинитись, але він не дуже придатний до тривалої стоянки. Краще проплисти ще
метрів 300. Тоді за скелястим рогом ви побачите бухту Панаїр та великий пляж Аю-Дагу.
На початку пляжу гарні місця для стоянки, але тут завжди стоять намети та багато одноденних пляжників, які прибувають сюди на моторних
човнах із Партеніту за 100-200 грн. Але тут завжди можна притулитися на дрібній гальці.
Ми ж вибрали місце у південному кінці бухти. На селях цієї частини Панаїру якісь добрі люди обладнали гарні місця для трьох наметів. Там
також вимурувані стіл, лави, лежанка під тентом та пічка. Ми зупинились тут на 4 дні.
Сюди за певні кошти возять відпочиваючих місцеві дядьки на моторках.
Саме по собі місце є дуже прекрасним – усі зручності та достатньо тіні. Але є свої великі мінуси. Оскільки містечко є комерційно вигідним,
то тут тусується багато народу. В основному –«атдахнуть», тобто побухати. Перед нами добу стояли москвичі, які не тільки сильно пили, але і чманіли від наркоти.
Засновники цього містечка навіть зробили гарно оздоблене відхоже місце, метрів 10 угору по стежці. Але бухі жлоби, щоби далеко не ходити, перетворили у нужник
одне з романтичних місць для намету. Крім того, залишки продуктів, викинутих у кущі, - основа проживання великої кількості пацюків, пардон, - кріс. Це якась
особлива порода щурів, - вони не агресивні і на вигляд досить симпатичні. Але вночі достатньо неприємно, коли щось шарудить у речах. Продукти відразу ж
довелось підвісити на скелі.
Ще одна неприємність цього місця, - навіть коли ви й зайняли це місце – можуть приїхати місцеві парубки із Партеніту та попросити вас
посунутись. Власне їм потрібен тільки стіл із лежанкою. Місця для наметів вони не займають. Але коли понапиваються, то ведуть себе нав’язливо, типу, - «ти
мене уважаєш?»
Під стоянкою є великі камені із плоским верхом для ранкового засмагання. Там також можна і ночувати, але у безвітряну погоду дошкуляють
москіти. За гору сонце тут заходить близько 16-ї години
Вище описаної стоянки на мисі є ще два-три місця для наметів, - також стоянка із певними ознаками романтики.
Під стоянкою є також така необхідна бухточка, у якій навіть у 4-х бальний штормик можна легко пристати до скелястого берега.
А плавати доведеться, бо продукти і воду можна набрати лише у Партеніті, до якого 20-25 хв. веслування.
Там також свої особливості. Причалювати зручніше у дальній частині пляжу біля скелі, схожою на ведмежатко, там більше місця та є туалет,
де можна безкоштовно набирати воду. Але цей весь пляж санаторний і, щоби знайти дешеві магазини, потрібно покидати територію санаторію через турнікет. Назад
можна потрапити лише після 17 год., або заплативши 20 грн. за вхід. Є інший вихід. Міський комунальний безкоштовний пляж знаходиться за скелею Ведмежа між
двома пірсами. Коли велика хвиля, то причалювати краще коло правого пірса, - там є зручна сходинка. Але тут у туалеті воду вам дозволять налити
лише за гроші.
В разі потреби у Партеніт можна сходити і пішки через гору. Там є стежина. Трохи важкувато, але цікаво. На висоті метрів 30 хтось побудував
капличку, яку вже років 3-4 наглядає людина, яка там і проживає. Трохи вище - своєрідний оглядовий майданчик із якого добре видно нашу стоянку та хрест біля
каплички.
Стежиною до Партеніта можна дійти за 1 год. Там також у вас будуть вимагати купити квиток назад, оскільки Ведмідь-гора є заказником.
На Аю-Дазі є ще декілька можливих стоянок, - це пляж «голови ведмедя» та зі сторони Артека. Але вони гірші і можуть використовуватися в
екстрених, або екзотичних випадках.
Зі стоянки відпливаємо знову вранці, коли немає хвилі. Обходимо «голову ведмедя»
і нам відкривається чудовий вид на Артек. Прямуємо у напрямку Пушу Гроткіна, тобто Гроту Пушкіна, у який запливаємо. У ньому також можна
скупатись.
Аделари – скелі тюркською - залишаємо праворуч. Але до них також можна підплисти і полазити ними, якщо є час.
Минаємо Гурзуф. Після останніх елінгів є пристойні місця для стоянки. Можна стати угорі, де зупиняються автомобілісти, а можна і на
пляжі. Якщо місце на камінному пляжі нерівне, - то його можна легко за хвилин 30 вирівняти та попідсипати дрібної гальки під намет. Тут досить безпечно, -
навіть у 5-бальний шторм хвиля не дійде до наметів.
Звідси можна сходити у Гурзуф, Це містечко відрізняється від інших поселень південного узбережжя Криму своєю автентичністю.
У Ялту можна з’їздити маршруткою із гламурного (маєтки Кобзона, Макаревича тощо) селища Ай-Даніль (Данилівка), до якої йти хвилин двадцять
через виноградники та старе село. Тут же є непоганий продуктовий магазин. Вода набирається в елінгах.
Приємно погуляти (за кошти) тінистими алеями місцевого санаторію. Можна піднятися гарним тінистим серпантином, засадженим пахучими
ялівцями та кипарисами на трасу, з якої добре видно старе село та місце стоянки.
Таким чином наші мандри добігли свого кінця. Оскільки далі йде так звана Велика Ялта, яка починається Нікітою та закінчується Симеїзом,
то там немає ніякої можливості поставити намети більше ніж на одну ніч. Хоча на мапі зображена «зеленка» перед Нікітою, але не спокушайтесь, - там заповідник
і досить злі охоронці.
Настав час покидати ці краї. Потрібно лишень добратися до зупинки тролейбуса на трасі. Домовитись можна із автомобілістами, які стоять
наметами у цій місцевості. Вартість тролейбусу до Сімферополя – 15 грн. з чоловіка та 5 грн. за 1 багажне місце.
Маршрут відрізняється відносним спокоєм пересування. Немає забороняючих інстанцій. Ні разу не довелось купувати воду (крім мінеральної,
звичайно). Усі стоянки мають достатньо тіні. Є достатньо, як на Крим, дрів. Навіть 5-ти бальний шторм в останні дні нашого відпочинку не понизив гарного
настрою
Для користувачів соціальних мереж більше фото можна подивитися тут
В контакті - Сонячногірське-Гурзуф
Facebook - Сонячногірське-Гурзуф
Опис зробив Святослав Заставський (Київ) (067)181-6856
На www.poezdnik.kiev.ua - «Водний туризм України» викладено 19.11.2013 року.
|