Дніпро яким він є

(Любеч-Сухолуччя)

липень 2019р.

Довжина маршруту – 130 км.

Завжди хотів побачити Дніпро власне таким, яким він є, оскільки майже вся ця річка в Україні – це водосховища. Навіть у Києві у гідропарку чи на Трухановому острові це не ріка, а Канівське водосховище. Маршрут дає змогу побачити живу річку з її глибинами, мілинами, швидкою течією та підмитими берегами. Дніпро яким він є.

Половина цього маршруту знаходиться у прикордонній зоні, оскільки фарватер Дніпра майже до села Теремці є кордоном між Україною і Білоруссю. Лівий берег Україна, правий – Білорусь. Тому згідно українського законодавства не менш як за 15 днів до початку відвідання прикордонної зони необхідно направити електронний лист-повідомлення за адресою chernigiv_zagin@dpsu.gov.ua на ім’я начальника Чернігівськогоо прикордонного загону (подивитись на сайті https://dpsu.gov.ua/ua/structure/pivnichne-regionalne-upravlinnya/chernigivskiy-prikordonniy-zagin/ ) де потрібно вказати мету, час та маршрут подорожі, паспортні дані, адресу та контактний телефон старшого групи (особи, яка контактуватиме з прикордонниками) та список учасників групи. У своєму листі я вказав лише свої паспортні дані та контактний телефон, інших учасників вказав списком із роком народження та місцем проживання. На відміну від Ізмаїльських прикордонників, коли ми йшли Дунаєм, відповіді від чернігівців я не отримав.

Тим не менше першого ж дня на першій же стоянці у Мисах до нас прибув прикордонник, приємний чоловік, перевірив мій (старшого) паспорт та сказав, що йому відомо про той лист, який я направляв в їхнє управління.

Можна гратися у партизанщину та не реєструватися, але переваг такий стан не дає ніяких. Наш легальний стан сприяв партнерським відносинам із прикордонною службою. Прикордонники, виконуючи свої обов’язки згідно вашого звернення, трохи будуть вам надокучати, - періодично телефонувати, аби знати ваше місце перебування, але будуть і помагати, де потрібно.

Із Києва до Любеча ми найняли бусик, що було трохи обтяжливо фінансово,- по 400 грн. з людини - але це компенсувалось зручностями.

Любеч – древнє княже місто із славною історією з ІХ століття, зараз виглядає як велике село. Тим не менше у ньому збереглась замкова гора із монументом учасників першого з’їзду руських, тобто староукраїнських, князів, будинок гетьмана Полуботка та Антонієва печера (того самого, що Антоній і Феодосій Печерські).

Щоби ближче було до історичних пам’яток та місцевих магазинів, рекомендую розпочати маршрут та організувати стапель на Воскресенському озері. Це метрів сімсот від замкової гори. Саме тут тисячу років тому протікав Дніпро і тут стояли княжі лодії. А зараз це озеро є залишком, старим руслом, стариком, Дніпра.

Хочу відразу сказати, що проблеми з дровами взагалі на цьому маршруті не існує, вони є всюди.

На лівому українському березі періодично стоять прикордонні таблички з написом білоруською мовою. На білоруському березі такі самі таблички, написані по українськи, аби ніхто не сказав, що не зрозумів.

Воду можна брати у криницях по селам, але ми завжди беремо із собою фільтр, та цідимо воду із річок.

Оскільки перший ходовий день завжди обмежений у часі, бо потрібно добратись, зібрати човни тощо, то першу стоянку варто зробити нижче села Миси, коли річка поверне на захід. Ця краща стоянка знаходиться кілометра півтора-два нижче «центрального пляжа» села, там гарний берег із соснами, є столик. Навіть, якщо там будуть стояти туристи, то місця вистачить для всіх. Хочу ще раз нагадати - у першій половині маршруту ми йдемо тільки під лівим, українським берегом. Правий берег білоруський. Із усіма наслідками, що з цього витікають.

Липень 2019 року був дощовим, тому ми трохи не дотягнули до того місця і вимушені були стати просто у Мисах, на місцевому «центральному пляжі».

Оскільки день був непогожим, то на пляжі нікого з місцевого населення не було. А у сонячні дні ставати треба тільки після села. Я не даю джіпеесних координат свідомо, оскільки на місцевості це все читається досить легко та логічно. Ви все побачите самі і не промахнетесь.

У селі є непоганий магазин, де можна докупити продуктів, пива та іншого, хто на що гаразд.

Після Мисів хай вас не бентежить, що згідно мапи між селами Редьківка та Губичі Дніпро проходить білоруською територією. Це наслідки зміни русла Дніпра. Я з цього приводу консультувався із прикордонниками і вони підтвердили, що згідно міжурядових домовленостей кордон між державами проходить фарватером річки, навіть, якщо на карті інакше. У всякому разі це для даної конкретної ситуації.

Вздовж усього нашого водного шляху берег піщаний, здебільшого висотою біля двох метрів, місць для стоянок безліч. Із дерев – верби, тополі, вільха, сосни, дуби.

Не забувайте спостерігати за природою і під берегами, там ви неодмінно побачите червонокнижного чорного лелеку, я вже не кажу про білих чапель та різноманітних качок.

Часто на ріці трапляються мілини, коли байди потрібно проводити, а для кораблів місця позначені бакенами.

Навпроти Губичів річка роздвоюється, тут ми пішли лівою протокою та суто українською територією. Це русло називається річка Крива. Перед петлею Кривої ліворуч розташована база відпочинку "Дніпро" з гарним пляжем. Тут можна розім’яти ноги і трохи перепочити, зробити перекус тощо, оскільки перехід не малий.

Миси-Неданчичі – 28 км.

Щоби потрапити у Неданчичі треба знову піти лівою протокою, річкою Вербкою.

Найкраще місце для стоянки на острові, який, власне, і розташований між Дніпром та Вербкою. Стоянку знайти не зовсім просто і ми втратили біля півтори години для цього. Справа в тому, що паперова і Гугл мапи після затоки в яхт-клюб показують і ліву і праву протоку Вербки.

В дійсності правої може не бути, вона у низьку воду пересихає, що і збило нас із пантелику. Тому після того, як зліва побачите пристань центрального пляжу та яхт-клюб міста Славутич, треба сміливо проходити через місцину, яку можна класифікувати як порт, не запливати у тупікову затоку, що відкриється ліворуч, зробити різкий правий поворот, і наче поплисти назад на північ у затоку, і за метрів 350 побачите гарну стоянку із прекрасним пляжем, у сосновому лісі і зі столиком.

Не бентежтесь, якщо у вихідні дні ця стоянка, ймовірно, буде зайнятою. По перше вона велика і там вистачить місця для усіх, по друге – навпроти неї на півострові знаходиться зовсім не гірша стоянка.

Ви на острові, який називається Праведний. Щоби піти у село потрібно байдою проплисти до дамби порта, який місцеві називають Якір. Від цього місця йти бетонною дорогою прямо на схід. Через два кілометра буде роздоріжжя. Підете праворуч – через 300 метрів магазин і залізнична станція Неданчичі, із якої ходить електричка на Славутич, Чернігів і по неділях до Києва. Ліворуч – через два кілометра центр села із магазином. Прямо – через 12 км. місто Славутич. Щоби потрапити у Славутич треба у місцевих питати розклад маршруток. Саме із цього роздоріжжя вони і курсують у молоде і комфортне місто атомників. Його побудували відразу після Чорнобильських подій для працівників ЧАЕС, які до того мешкали у аналогічному місті Прип’ять. Власне і споруда Якір була збудована за тих же обставин. Тоді там на якорі стояли пароплави, як готелі для будівельників Славутича та інфраструктури.

Наша комфортна стоянка знаходиться у сосновому лісі і є ідеальним місце для відпочинку. Коло крислатих сосен так і хочеться зробити маленьку фотосесію.

Вода у затоці чистіша за дніпровську, частково заповнена водяним горіхом, у якому постійно щось чвакає – хтось когось тихенько їсть. Далі за кілометр на березі затоки стоїть відчинена хатинка рибалок, де є лежанки із матрацами на трьох осіб.
Оскільки проходили дощі, то у лісі було багато грибів.

Але ми пливемо далі. Знову безліч місць для стоянок, знову прикордонні таблички на берегах, знову мілини і бакени для кораблів. На одній із мілин, яка переходить у великий пляж, коли вдалині видно залізничний міст, ми стали на перекус. Це оптимальне гарне місце для привалу.

Для зустрічі ще одного учасника нашої експедиції нам необхідно було зайти у село Дніпровське. Ліворуч знайшли вузеньку проточку. За метрів сто від входу на правому березі є пристойна стоянка під соснами. Але нам треба далі у Дніпровське.

Якщо у вас немає потреби заходити у це село, рекомендую йти просто Дніпром і після Загатки звернути у ліве русло, що зветься Старик, мальовничий лівий берег якого зайнятий нашими конкурентами - автотуристами. Але байдарочники мають перевагу – ми стаємо на правому березі. Тут є декілька виходів на високий сосновий берег. Стоянки тут цілком пристойні, навіть подекуди є столики.

Неданчичі – Дніпровське - 27 км.

Це також острів. Щоби потрапити у цивілізацію за продуктами та підзарядкою ґаджетів, треба байдою переплисти русло і за двадцять хвилин пішки будуть магазини у селі Повідов.

Також можна сходити-з’їздити у село Дніпровське, яке також має славну історію. Зараз воно об’єднує також хутори Старик і Загатка. Колись воно називалось Навози, бо селяни возами навозили грунт, щоби засипати висохлі старики - залишки старого русла Дніпра, який 1000 років тому, власне проходив по краю села, а не за пів кілометра як зараз.

Після Любецького з'їзду 1097 року придніпровські землі одержав у володіння і оселився там Святослав-Панкратій Давидович Чернігівський, правнук Ярослава Мудрого. Той самий, якого ми знаємо за іменем Микола Святоша. Київський Святошин – це його землі, там був його маєток. Селяни поміняли назву свого села, бо російською мовою слово Навози не зовсім добре пахне. Але пам’ять про свого князя селяни зберегли – коштом своєї громади звели скромний, але такий потрібний пам’ятник князеві.

Після цієї стоянки береги потроху міняються, - дається взнаки наближення Київського моря. Течія стає повільною, береги низькими.

Плануючи цю подорож я мав певні побоювання щодо проходження ділянки від Дніпровського до Страхолісся, - надто складно і заплутано це виглядає на мапах. Але на шляху Дніпровське –Теремці в реальності ніяких двозначностей маршруту немає – треба іти головною повноводною річкою. Також побоювався, що тут будуть тільки низкі верболозні береги і не буде гарних місць для стоянок. Насправді ж чудових місць для стоянок тут також достатньо.

Після села Прохорів, хати якого ви побачите з головної артерії у далині побічної затоки, ліворуч буде багато островів, на яких за наявності попередніх дощів можна назбирати багато грибів. В основному підосичники, підберезники та білі. Тут їх просто нікому збирати. За безліч походів по українським річкам тільки тут ми наїлися їх досхочу.

Знаковим орієнтиром подальшого шляху буде синьо-жовтий щит на правому березі Дніпра. Це кордон між Україною та Білоруссю. З цієї мітки уже два берега належать Україні, і саме звідси можна вже триматися правого берега.

Єдиним оптимальним місцем для стоянки між Прохоровим і Страхоліссям є село Теремці. Його також не складно визначити – праворуч спостерігайте за берегом. Орієнтир - іржавий довоєнний пароплав.

Вище цього пароплава, який за радянських часів був дебаркадером (причалом) села Теремці, і знаходиться село. А нижче за метрів п’ятсот на виступі буде гарна стоянка, з боків укріплена камінням, із соснами та галявиною для багатьох наметів. Селяни це місце називають «камені».

Від стоянки йде заросла грунтова дорога, яка через метрів 400 переходить у бетонку, на одній із плит якої є надпис «1985». Скоріше за все, тут колись почали зводити якийсь військовий об’єкт, який через Чорнобильську аварію не добудували. На це вказують і декілька брустверів обабіч дороги та недобудовані казарми. Скоріше за все це позиції для техніки ППО ( протиповітряної оборони).

Дніпровське-Теремці – 19 км.

Саме село після Чорнобильської аварії було відселене не через забруднення чи потрапляння у 30-ти кілометрову зону (бо до реактора тут кілометрів 45), а тому, що єдиний шлях, який сполучує це село з Україною проходить через місто Чорнобиль, де є найближчий міст через ріку Прип’ять. У селі влітку проживає чоловік із 30, в основному колишні місцеві, котрі тепер мешкають у Києві. Це тепер їхні дачі. Село патрулює поліцейський, щоби відганяти туристів, оскільки це зона відчуження, за перебування у якій обіцяють неприємності. Тому треба до мінімуму скоротити час стоянки.

Сталого магазину тут немає. Приходить два рази на тиждень машина-ятка із продуктами.

Від стоянки «камені» хвилин п’ять йти до пароплава, який ніякий дикий турист не може обминути. Кажуть, що він колись називався «Сталін», бо на ньому типу такого щось написано, хоча це мало ймовірно, оскільки він відносився до середнього классу транзитних пароплавів типу «Орша», навряд чи «Сталін» був би середнім.:)
Вже пізніше, після написання цього опису, я таки дізнався, як називався цей пароплав "Таллин".

Будьте дуже обережні із оглядинами корабля – палуба у кормовій частині проржавіла і провалюється. Наш товариш провалився і зазнав при цьому сильної ріжучої рани. Попередньо рану ми обробили відповідними препаратами та перев’язали. Але вся складність була у тому, що ця місцина - зона відселення і ніякої комунікації з цивілізацією тут немає.

Довелося розкриватися. Тут нам допоміг наш легальний статус мандрівників. Ми зателефонували прикордонникам та попросили поради. Ті зв’язались із поліцією, останні зателефонували у медчастину Чорнобиля. Звідти приїхала швидка, відвезла товариша у Чорнобиль і там зашили рану. Оформили усі потрібні документи, включаючи відкриття адміністративної відповідальності, яку іншим документом закрили, подзвонили на КПП і там нашого товариша випустили із зони. В той же час до нас на стоянку прийшли два поліціанта, багато розпитували. Ми пояснили, що єдиним місцем для стоянки водного переходу між Прохоровим і Страхоліссям є село Теремці, і нам нікуди було діватись – довелося ночувати. Поліція телефоном щось говорила зі своїм начальством – що ж з ними робити, але була команда - нічого, хай гребуть далі. Я вважаю, що це наслідок курування нами прикордонної служби. Люди, любіть прикордонників! :)

Стоянка у Теремцях попри усю красу, своєрідний пляж та безліч риби має і суттєвий недолік. Комарі. Ні, це не те слово! Вдень їх немає. Зате вночі! За свої 35-річні водні мандри я такої кількості комарів в Україні не бачив. Не тисяча, не мільйон, а кілограми. Вночі я так і не наважився вийти із намету. Хоч я є противником різної антигнусової хімії, але тут без неї не обійдешся.

Після Теремців починаються плавні Прип’яті та Дніпра. Це дуже красиві та захоплюючі місця. Але романтика межує із тривогою, - як потрапити у Страхолісся, щоби не гребти великими водними просторами Київського водосховища із розгулом хвилі та вітру. Найкраще – відразу після Теремців звернути у праву проточку і далі між островами водяного горіха та латаття перетинати Прип’ять.

Ми необачно пропустили цей поворот і звернули у наступний. Тут попали на манівці, довелося трохи "поміандрити", метрів п’ятдесят гребтися через водяний горіх (чилім), де я успішно зламав своє весло. :(

Точного опису оптимального шляху плавнями бути не може – кожного року чилім розростається.

Але простіше не звертати у проточки, йти фарватером, пройти плавучий готель «Нептун», триматися правого боку і перейти Дніпро-Прип’ять у широкому місці. Все одно праворуч у вас будуть плавучі островки із водяного горіха.

Щоби уникнути неприємного вітру і хвилі перехід треба робити якомога раніше, бо ви на морі, на Київському морі.

Як вам не пощастить, то цей перехід доведеться пройти без єдиного привалу на твердій землі. Нам пощастило - на якомусь острові, через рибальську проточку, через сірководневе багно ми дістатися землі і трохи розім’яли ноги та зробили перекус.

Перехід Теремці-Страхолісся сміливо можна назвати наймальовничішим та найромантичнішим – простір, сонце, вода, килими із горіха та латаття, птахи – просто неймовірно!

Довелося трохи поморочитись, аби знайти місце пристані у самому Страхоліссі, бо берег повністю незаконно окупований маєтками та дачами. Тут зроблю виняток із правила – дам координати єниного можливого підходу до громадського пляжу, від якого не більше п’яти хвилин до магазину - 51.072299, 30.407778

Можна питати і місцевих, але вони говорять орієнтирами, які тільки їм і зрозумілі – "там коло пам’ятника". А пам’ятників у Страхоліссі декілька. І спробуйде поплавати цими каналами-проточками.

Ідеальна стоянка біля Страхолісся, - це на острові Хільча. Треба пройти острів зі сторонни моря. Є два проходика між очеретом на острів із східної сторони. Але стоянки там не вельми які, і на вигляд комарині. Зате на самому південному мисі острова зхнаходиться прекрасна стоянка із соснами, столом та пляжем, прекрасним краєвидом на море і на правий берег Тетерева. Правда на пляжі вода по коліна, зате вона добре прогрівається.

Теремці-Хільча (із заходом у Страхолісся) – 27 км.

Стоянка достатньо велика, навіть якщо вона буде кимось зайнята, то буде місце і для вас. Тут колись була польова дорога зі Страхолісся до Дніпра, який знаходився до затоплення Київським водосховищем кілометрів за чотири від цього місця.

Ліс на острові дуже запущений і дикий – природа майже первозданна. Можливо через цей ліс і назвали село Страхоліссям.

Є також недолік – комарі. Їх не так багато як у Теремцях, та все ж. Якщо за столом вони вам надокучають, то є й не хімічний метод. Комарів виявляється не так багато в одному місці, не більше 200 шт. Ми їх просто перебили. :).

Дельту Тетерева, а це більше двох кілометрів, потрібно переходити рано-вранці, бо там на фарватері часто дме вітер і наганяє хвилю.

Перейшовши Тетерів відразу потрапляєте у колишні мисливські угіддя Януковича, які він хотів украсти у громадськості.

Коректна охорона вас туди не пустить, бо вхід платний. Якщо ви хочете оглянути цей маєток, то за 50 грн. можна буде це зробити.

Того дня ми планували стати на останню стоянку нашого маршруту перед селом Толокунь. Але грозовий носовий вітер та велика хвиля, яка деколи захлюпувала у байду, не дали нам цього зробити. Тому довелося зупинитись відразу після останніх хатів села Сухолучя на мальовничому березі.

Хільча-Сухолуччя – 13 км.

За правилом жанру остання стоянка, яка має передбачати шляхи від’їзду, як правило, є поганою. Але і ця, як і усі інші на маршруті, виявилась дуже мальовничою. Правда, якщо би день був сонячним, то тут також було би багато наметів автотуристів, оскільки до траси метрів 300. Але все одно можете на цю стоянку розраховувати, бо місця на усіх вистачить. Столик, прекрасний вид на море, гарний пляж, сосни, не далеко до магазину. Що ще треба водному мандрівникові!?

На наступний день за нами приїхав наш бусик і через годину ми були вже у Києві.

Із Сухолуччя також часто ходять маршрутки до Києва.

Для користувачів соціальних мереж більше фото можна подивитися тут
Facebook - Дніпро

Опис зробив Святослав Заставський (Київ)

На www.poezdnik.kiev.ua - «Водний туризм України» викладено 25.09.2019 року.