Опис Дніпра

Ґійом Левассер де Боплан.
Перша половина 17 ст.

“Опис України” Гійома ле Вассера де Боплана — одна з видатних пам’яток французької мемуарної літератури і водночас цінне історичне джерело. Автор твору народився 1600 року в Нормандії. Його справжнє ім’я і прізвище — Гійом ле Вассер, де Бопланом він став називатися за одним із своїх маєтків. У 1630–1647 роках капітан артилерії Левассер де Боплан служив по найму у польському війську, яке стояло на Україні.

Стверджують, що в той час, коли стародавній Київ перебував у апогеї своєї величі, морська протока, яка проходить повз Константинополь, ще не була відкрита. Є докази, насмілюся припустити, вельми надійні, що рівнини по другий бік Дніпра, котрі тягнуться аж до Московії, були колись суціль покриті водою. Підтвердженням цього служать якорі, знайдені кілька років тому на річці Сулі в околицях Лохвиці, і деякі інші свідчення. Крім того, всі міста, розташовані на цих рівнинах, здається, не надто давнього походження і побудовані всього кілька сот років тому.

Я поцікавився історією Русі*, однак марно: на мої запитання навіть найкращі з учених відповідали тільки, що великі й руйнівні війни, які спустошували країну з краю в край, не пощадили їхніх бібліотек, які насамперед горіли у вогні; що вони, проте, пригадують стародавній переказ, за яким море вкривало колись усі ці рівнини, як ми вже зазначали, і що це було приблизно 2000 років тому. Казали вони також, що близько 900 років тому древній Київ був геть зруйнований, за винятком двох згаданих вище храмів. Далі на доказ того, що море простяглось аж до Московії, наводять ще один вельми суттєвий доказ, а саме, що всі руїни старовинних замків і давніх міст у цих місцях завжди зустрічаються на найбільших пагорбах і немає жодного, розташованого на рівнині. Ця обставина змушує припустити, що в давнину рівнина була затоплена. До цього слід додати, що в декотрих із згаданих руїн погреби наповнені давніми мідними монетами з таким зображенням.

Хоч би як там було, скажу лише, що вся рівнина, яка тягнеться від Дніпра до Московії і ще далі, являє собою країну дуже низовинну й піщану, за винятком берегів річки Сули на півночі та берегів річок Ворскли й Псла, що краще можна побачити на карті. Ви повинні ще при цьому звернути увагу, що сила течії цих річок майже непомітна, ніби це були стоячі води. Якщо ж ви зіставите всі ці докази із швидкою і стрімкою течією вод чорноморської протоки, яка, проходячи повз Константинополь, впадає потім у Біле море, то легко пересвідчитеся в тому, що ці місця були колись покриті морськими водами.

Описуючи далі наш Дніпро, зазначимо, що на відстані милі вище Києва, але з протилежного боку, впадає в Дніпро річка Десна, яка бере початок у краях, недалеких від Москви, і має понад сто миль завдовжки.

… Півмилі нижче Києва видніється поселення, яке має назву Печерськ...

Нижче Печерська в долині лежить поселення, яке має назву Трипілля. Ще нижче на вершині гори видно старовинне місто Стайки; там є пором для перевезення через Дніпро. Далі буде Ржищів, також розташований на горі; це важливий пункт, який слід було б зміцнити, бо в цьому місці переправа через річку дуже зручна. Далі, вниз по Дніпру, стоїть Трахтемирів, православний монастир, на підвищенні, оточеному яругами та неприступними скелями. У цьому монастирі козаки зберігають свої коштовності; тут же є пором для переправи.

На протилежному березі, на відстані однієї милі звідси, лежить Переяслав, місто, збудоване в низовині й тому, очевидно, менш давнє, воно має дуже серйозне значення завдяки своєму місцеположенню, зміцненому самою природою. Тут легко було б збудувати дуже важливу цитадель, яка служила б арсеналом проти москвитян і козаків. У Переяславі є до 6000 дворів, козаки мають тут окремий полк.

Нижче Переяслава на руському березі** стоїть Канів, дуже стародавнє місто із замком, в якому завжди перебуває козацький полк, який складає гарнізон; тут також є переправа і ходить пором. На лівому березі Дніпра трохи нижче видніється Бубнівка, а за нею Домонтів; обидва поселення незначні.

Ще нижче на руській стороні розташовані Черкаси, дуже старе місто, яке легко зміцнити завдяки його прекрасному положенню. Я бачив це місто в період його розквіту, коли воно служило центром для козаків і резиденцією їхнього начальника; але ми спалили його 18 грудня 1637 року, через два дні після здобутої над козаками перемоги, під час війни з ними. Тут також є козацький полк і пором.

Нижче лежать: Боровшій, Бужин, Воронівка, а на другому боці Чигирин-Діброва на відстані близько чверті милі від берега, а також Крилів, розташований уже на руському боці за одну милю від Дніпра на річці Тясмині.

Трохи нижче, на московській стороні ***, видно Кременчук; там лишилися руїни стародавньої будівлі, на місці якої я заклав замок 1635 року; місцевість прекрасна і зручна для поселення. Це останнє місто на Дніпрі, бо далі на південь тягнеться незаселений край.

За милю нижче гирла Псла, річки дуже рибної, ще трохи нижче, на руській стороні, впадає в Дніпро маленька річка Омельник, багата на раків, а далі, по тій-таки стороні, протікає інша така ж річка, названа Другий Омельник, як і перша, переповнена раками. Просто навпроти неї впадає в Дніпро досить велика й надзвичайно рибна річка Ворскла і ще далі — по тому ж боці — річка Оріль, ще багатша на рибу, ніж усі попередні. Я сам бачив, як у гирлі цієї річки, закинувши сіті, за один раз витягли понад 2000 штук риби, з якої найдрібніші сягали близько фута завдовжки.

На протилежній, руській, стороні лежить кілька озер, переповнених рибою в такій великій кількості, що вона гине від тісноти, розкладається і заражає воду; це місце називається Самоткань. Довкола озер я бачив карликові вишневі дерева, близько двох з половиною футів заввишки, які дають дуже солодкі вишні, завбільшки зі сливу, але достигають вони тільки на початку серпня. Зустрічаються цілі ліси цих вишень, надзвичайно густі, іноді більше півмилі завдовжки, але не більше двохсот або трьохсот кроків завширшки. Треба визнати, що о цій порі року вигляд вишневих гаїв, досить численних у полях і ще більше в глибині долин, являє вельми приємне видовище. Там зустрічаються також у великій кількості карликові мигдалеві дерева, та це всього-на-всього дички зі страшенно гіркими плодами; вони не ростуть такими численними групами, щоб складати гаї так само, як вишневі дерева, які дають плоди не гірше культивованих. Зізнаюся, що цікавість спонукала мене пересадити кілька вишневих та мигдалевих дерев у Бар, де я живу; плоди зробилися від того соковитішими й більшими, але сприятливі умови збільшили водночас і сам ріст дерев.

Далі на південь зустрічається маленька річка Демоткань, багата раками, котрі досягають понад дев’ять дюймів у довжину; на ній збирають також водяні горіхи, які скидаються формою на часник, вони дуже смачні у вареному вигляді.

Спускаючись униз по річці, ви зустрічаєте Романів, великий пагорб, куди час від часу козаки сходяться для нарад і збору війська. Це дуже зручне місце для побудови міста.

Трохи нижче лежить острів півмилі завдовжки і 150 кроків завширшки, який теж називають Романовим; навесні його заливає водою; тут у великій кількості пристають рибалки, котрі приходять з Києва та інших місць. Біля нижнього кінця цього острова течія річки нічим не перегороджена на всю її ширину; ось чому татари воліють переправлятись у цьому місці, не боячись засідки, яка могла б ховатися вище острова.

Далі вниз на руській стороні є місцевість, названа Таренський Ріг, і це одне з найкращих місць для поселення, які я будь-коли зустрічав, і одне з найпридатніших для спорудження фортеці, яка могла б панувати над річкою, позаяк остання в цьому місці тече в одному руслі, не більше 200 кроків завширшки; пригадується, мені траплялося перестрілювати з карабіна з одного берега, на другий. Протилежний берег трохи вищий і називається Висока Гора. До всіх зручностей місцеположення, можна ще додати, що Таренський Ріг весь оточений надзвичайно багатими рибою протоками між островами.

Ще нижче зустрічається острів Монастирський, високий і скелястий, з усіх боків він спускається до річки кручами понад 25 або 30 футів заввишки, за винятком одного кінця, де скелі нижчі; внаслідок цього острів ніколи не затоплюється водою. Колись тут стояв монастир, від якого острів дістав назву, але нині від нього не лишилося й сліду. Це було б прекрасне місце для поселення, якби над ним не панували підвищення материка. Острів тягнеться кроків на тисячу у довжину і вісімдесят чи сто в ширину; на ньому водиться сила-силенна вужів і різних змій.

Далі йде Кінський Острів близько 3/4 милі завдовжки і 1/4 милі завширшки; у верхній частині він покритий лісами й болотами і навесні заливається. Тут мешкає безліч рибалок, котрі за браком солі зберігають рибу в попелі, а також сушать. Її у великій кількості. Риболовля ведеться при гирлі річки Самари, яка впадає в Дніпро ліворуч навпроти Кінського Острова. Річка ця дуже приваблює як багатством, риби, так і тим, що зрошувана нею місцевість багатша за інші воском, медом, дичиною і будівельним деревом. Звідси йшло все дерево на будівництво Кодака, про який зараз будемо говорити. Течія річки надзвичайно повільна через її звивистість. Козаки називають її святою річкою, очевидно, завдяки її природним багатствам; я бачив, що навесні тут ловляться оселедці й осетри, які не зустрічаються в інший час.

Нижче Кінського Острова лежить Княжий Острів, невеличкий скелястий острівець, від 500 до 600 кроків завдовжки і 100 завширшки, який не заливає з повінь, так само як і розташований ще далі Козачий Острів, що теж складається з одних скель, безлісий, але переповнений зміями.

На відстані гарматного пострілу вниз по Дніпру — перший поріг, Кодацький. Порогом називається ряд скель, які простяглися впоперек річки з одного берега на другий і перешкоджають судноплавству. Тут стоїть замок, закладений мною в липні 1635 року….

У цих місцевостях сто й навіть тисяча чоловік не бувають цілком безпечні; навіть ціле військо має йти не інакше як у строгому порядку, бо степи складають кочів’я татар, які, не маючи осілості, бродять то туди, то сюди в цих обширних степах ордами від п’яти до шести, іноді до десяти тисяч чоловік. Далі я опишу їхні звичаї, управління і військові прийоми; тепер же скажу лише, що я бачив і відвідав усі тринадцять порогів, проїхав усі водоспади вгору проти течії в простому човні, що на перший погляд видається справою неможливою, оскільки декотрі з порогів мають від 7 до 8 футів падіння; судіть отож, як добре треба було володіти веслом. Ніхто не може бути прийнятий до козацької общини, поки не пройде в човні вгору через пороги; виходить, за їхніми звичаями я цілком можу бути козаком — честь, яку я заслужив у цю подорож.

Аби точно визначити вам, що таке пороги, я скажу, що це руське слово, яке означає скелю; ці пороги являють ніби ланцюг скель, простягнутий через річку; декотрі заховано під водою, інші видно на поверхні; декотрі сягають 8 чи 10 футів заввишки і завбільшки з будинок; до того ж вони розташовані так близько один до одного, що являють собою ніби греблю, яка затримує воду, котра, прориваючись, стрімко падає з висоти 5–6 футів у деяких місцях, в інших від 6 до 7, дивлячись по рівню води. Навесні під час танення снігів усі пороги вкриваються водою, за винятком сьомого, Ненаситця, який один утруднює тоді судноплавство. Зате влітку і восени, коли рівень води стоїть дуже низько, скелі досягають іноді від 10 до 15 футів заввишки; але з усіх 13 порогів тільки між десятим, Будилівським, і одинадцятим, Таволжанським, татари можуть переходити річку вплав, оскільки береги тут доступніші. На протязі від першого до останнього порога я помітив лише два острови, не затоплені водою. Перший, названий Стрільчим, лежить між третім і четвертим порогами; це кам’яна скеля близько 30 футів заввишки з прямовисними краями. Острів має близько 500 кроків завдовжки і 70 чи 80 завширшки. Не знаю, чи є на ньому вода, бо ніхто не відвідує його, крім птахів; а втім, весь він по краях густо поріс диким виноградом. Другий острів, значно більший за перший, близько 2000 кроків довжиною і 150 шириною, теж скелястий, але пологіший, являє собою місце, від природи укріплене і зручне для поселення; тут у великій кількості росте таволга, червона рослина, жорстка, наче букс, котра діє на коней як сечогінне. Острів називається Таволжаний, так саме як і одинадцятий поріг; тринадцятий поріг називається Вільний, місцевість тут дуже зручна для спорудження міста або замку.

На відстані гарматного пострілу нижче по Дніпру зустрічається скельний острівець, названий у козаків Кашоварниця, що означає “варити просо”, ніби вони бажали цим висловити радість, що щасливо пройшли пороги й хочуть відсвяткувати це учтою на цьому острівці; треба знати, що вони харчуються пшоном під час своїх походів.

Униз від Кашоварниці до Кичкасу зустрічається багато чудових місць для поселення. Кичкас — це маленька річка, яка впадає в Дніпро з татарської сторони; вона дає назву довгому піщаному мису, який врізається в Дніпро; його краї являють низку неприступних урвищ, як це видно на карті. Доступ сюди відкривається тільки з боку материка через низовинний перешийок близько 2000 кроків довжиною. Досить лише перегородити це місце, і можна було б мати чудово укріплене місто. Правда, поверхня грунту тут нерівна, вкрита пагорбами, з яких одві панують над татарським берегом, над іншими ж панують окремі підвищення цього останнього. Загалом місцевість дуже підвищена, русло річки відкрите, вільне від перешкод, дуже нешироке і звужується на південь; на карті позначено ті місця, де річка видалась мені найбільш стиснутою. Мені траплялося бачити, як поляки стріляли з лука з одного берега на другий, причому стріли падали більш ніж на сто кроків далі протилежного берега. Це найголовніша і найзручніша з татарських переправ, бо в цьому, місці русло має не більше 150 кроків завширшки, береги вельми доступні і місцевість відкрита, отож можна не боятися засідки. Ця переправа теж називається Кичкас.

На відстані півмилі вниз за течією починається острів Хортиця, та оскільки я не заходив далі в той бік, то можу повідомити лише дані, запозичені з розповідей інших осіб, не надто ручаючись за їх вірогідність. Кажуть, що цей острів досить великий і підвищений, береги майже скрізь круті й тому малодоступні; він займає не менше двох миль у довжину і півмилі в ширину, особливо у своїй верхній частині, бо весь він поступово звужується і знижується в напрямку на захід. Його ніколи не заливає повінню, вкритий він дубовим лісом і являє собою чудове місце для поселення, яке могло б служити сторожовим укріпленням проти татар. Униз від Хортиці русло річки сильно розширюється.

Далі зустрічається Великий острів до двох миль завдовжки, зовсім голий; він мало має значення, тому що навесні заливається майже цілком, за винятком середини, де лишається сухий простір близько 1500 чи 2000 кроків у діаметрі. Навпроти цього острова впадає в Дніпро з татарського боку дуже швидка річка; вопа має окреме від Дніпра русло вздовж татарського берега на всьому його протязі з руслом Дніпра, але потім знову відокремлюється від нього великими піщаними відмілинами.

Томаківка являє собою острів близько третини милі діаметром, майже круглий і підвищений у вигляді півкулі, весь покритий лісом; з його вершини видно всю течію Дніпра від Хортиці до Тавані. Загалом острів дуже красивий, але я міг ознайомитися тільки з його берегами; розташований він ближче до руської, аніж до татарської сторони. Хмельницький обрав його місцем притулку, коли йому загрожував арешт; тут почали збиратися козаки, готуючись до повстання в травні 1648 року, і звідси виступили в похід, який завершився 26 травня їхньою перемогою під Корсунем.

Трохи нижче річки Чортомлик, посеред Дніпра, лежить досить обширний острів, на якому є якісь руїни; його оточують у різних напрямках понад 10 000 інших островів, великих і маленьких, розташованих найбезладнішим чином; декотрі з них сухі, інші болотисті, але всі суціль порослі очеретом завтовшки як спис, маскуючи протоки, що розділяють острови. Цей лабіринт служить для козаків схованкою, яку вони називають Військовою Скарбницею. Всі ці острови заливаються навесні, сухим лишається тільки те місце, на якому стоять руїни. Річка в цьому місці має понад милю завширшки, і всі сили турків нічого тут не можуть удіяти. Тут загинуло немало турецьких галер, котрі переслідували козаків, які верталися з морських походів. Заплутавшись поміж островами, турки не могли відшукати дороги, тимчасом як козаки дуже вдало цим скористались і безкарно стріляли по них з очеретів. З цього часу галери не заходять у Дніпро далі 4–5 миль від гирла. Розповідають, що у Військовій Скарбниці заховано козаками в протоках безліч гармат, і ніхто з поляків не знає цього місця, бо вони ніколи не бувають тут, а козаки, в свою чергу, тримають це в таємниці, яку знають лише небагато з них. Вони опускають на дно всі гармати, забрані в турків, а також свої гроші, які й дістають звідти в міру потреби.

Кожен з них має свою окрему схованку; повернувшись після чергового походу, вони збираються тут ділити взяту У турків здобич, після чого кожен ховає під водою свою частину, тобто такі речі, які не псуються від води. Тут-таки вони будують свої човни, в яких вирушають на море. <…>

Примітки:

* Русь - територія більшої частини сучасної України, зокрема правобережжя Дніпра, сучасні Чернігівська, Полтавська області й прилеглі до них землі. Це було аксіомою для європейських народів, у тому числі французів та поляків. (повернутися назад)

Опис зробив Гійом ле Вассер де Боплан. Опубліковано у 1651 році.

Скорочено та викладено у лютому 2012 року Заставським Святославом, тел. 067 181 68 56, , сайт: www.poezdnik.kiev.ua - «Водний туризм України»