Знову скучив за скелястими берегами. Раніше таку ностальгію лікував Крим :(.
Єдиною альтернативою йому зараз в Україні є Дністровське водосховище, оскільки все українське узбережжя Чорного і Азовського морів без Криму представлені піщаними,
або глиняними берегами.
Подібний маршрут Дністром, який мене тоді полонив своїми красотами, я вже проходив у 2017 му році, і тому, щоби не повторюватися, в окремих місцях оповіді я буду
посилатися на мій опис 2017 року.
Дністер 2017
Щоби отримати нові емоції від краєвидів, стоянки ми вибирали інші, ніж минулої подорожі, окрім стоянки на Бакоті, яка нагадує тихий рай.
Для розумної драматургії мандрів вирішив захопити і якусь притоку Дністра. Цього разу це була річка Тернава. Попередньо пропрацювавши Ґуґл мапи, прийшов висновку,
що майже єдиним можливим місцем для стапеля і початку подорожі є місток через Тернаву у підніжжі Китайгорода.
Добираємося до Кам’янця-Подільського залізницею. Із Києва цього разу потяг прибув трохи зарано, - перед четвертою годиною ранку. Тому треба було трохи зачекати,
коли посвітлішає і буде змога знайти підходящий бусик до долини підніжжя Китайгорода. Попередньо порадився із місцевим знавцем тих теренів. Найкращим під’їздом
на місток Тернави біля Китайгорода була дорога із Кам’янця через Станіславівку та дачне поселення «кооператив Автомобіліст». Можна їхати і через Китайгород,
але туди і дорога довша і спуск гірший для під’їзду бусика, та й навряд чи туди можна спуститись автомобілем із Китайгорода. Місцевий експерт повідомив, що та
єдина можлива дорога до містка через Станіславівку є у дуже поганому стані, тому треба буде якось (матеріально) переконати водія туди поїхати.
За години дві після прибуття потяга ми знайшли такого водія з невеличким Фольксвагеном-Транспортером, у який впритул помістилися бебехи трьох байд з екіпажами.
Водій мав великий досвід пересування місцевими доріжками, тому попросив на 200 грн. більше, ніж ми йому запропонували. Знаючи якість дороги, ми погодились і
виявилися дуже правими, бо цією дорогою, як нам здалося, могли їздити тільки авантюристи-паливоди. При спускові до Тернави нам навіть довелося вийти, щоби
облегшити бусик і пройти ці останні два кілометра пішки. Я собі тоді подумав,- якби я був шофером, то не поїхав би сюди, - потоки води повимивали на дорозі великі
рівчаки і я дивуюсь, як деякі місця можна було взагалі проїхати. Але про таких водіїв ще у 19-му столітті писав товариш Тараса Шевченка Афанасьєв-Чужбинський у
книзі «Нариси Дністра», як про відчайдухів. Правда тоді вони їздили кінними повозками. Красненько раджу прочитати цю чудову книжку перед відвіданням Дністровського
водосховища та цієї гористої місцевості.
У долині Тернави коло містка, навпроти знаменитого Китайгородського, чи не єдиного у Європі,
силурійського відслонення
(відшарування) знайшли непогану полянку
для збору байд. Вільні від стапеля члени команди пішли колись стратегічною дорогою наверх у
Китайгород подивитися місцеві цікавинки і запастися необхідними
продуктами.
Річка Тернава у цьому місці виявилась дуже мулистою, - багнюка сягала трохи не колін. Тай води у ній для руху човна було мінімально. Знаючи попередньо, що далі
метрів за двісті-триста є міцний берег вкритий щебнем, ми вирішили вантаж запакувати тут, а людей посадити далі – на твердому грунті.
А щоби завантажитися на болоті, зробили із тонких гілок верболоза (два шари гілок, перпендикулярні один одному) доріжку-місток, щоби не грузли ноги. І ця ідея
себе повністю виправдала.
Ріка Тернава буквально через метрів чотириста із болотяної перевторилася на красивий каньйон із гарними берегами. Власне, її води тут підперлися Дністровським
водосховищем.
Від підніжжя Китайгрода до злиття із Дністром на високому лівому березі Тернави розташований заказник занальнодержавного значення
Чапля.
На відстані до кілометра від містка, ліворуч маршруту починається великий яр, - урочище і струмок із назвою Окунь.
які є відомі своїми мальовничими каскадами водограїв. Їх можна відвідати відразу по ходу байд, - це коли ліворуч на березі з’явиться
твердий берег. Але ми були трохи стомлені, тому вирішили відвідати Окунь із наступної стоянки біля села Демшин.
А до злиття Тернави із Дністром ви потрапляєте, на мою думку, у найгарніше урочище України, із височенними красивими скелями, та затокою, де стоїть готельний
комплекс Ксенія.
Можливість стоянки на краю яру біля Демшина важко оцінити із байд на воді, але я опрацював маршрут попередньо на Ґуґл мапі і вирішив, що тут, на кінці цієї
говді, як називають яри місцеві подоляки і бесараби, можлива непогана стоянка. Це буквально до півтора кілометра від повороту з Тернави у Дністер.
Намети можна поставити просто на кам’яних терасах біля води. Є також місце для трьох наметів вище по стежці на грунтовому виступі-терасі із прекрасним
краєвидом на Дністер.
Відстань від містка Китайгорода до Демшина – біля 10 км.,
що для першого виснажливого дня походу є оптимальною. Надалі буду давати координати стоянок.
48.611973131488455, 26.819713530146995
Звідси недалеко пройти пішки до прекрасних краєвидів, скель та печер Субіча, куди треба обов’язково сходити для незабутніх вражень і гарної фотосесії.
Смачну питну воду можна набирати із двох місцевих джерел, які витікають просто коло стежки на село. Продукти купувати у магазині Демшина, який знаходиться
у місцевому клюбі – будинку культури.
Один із недоліків стоянки біля Демшина є те, що під вечір на цей, як виявилось, сільський пляж приходить багато людей із села, особливо дітей. Особливо,
якщо ви поставите намет на терасі коло заточки. Виявляється, там місцева дітвора облюбувала собі трамплін для пірнання. А ми саме там і поставили один
із наших наметів, але якось витримали цю дитячу метушню. Та й місцеві люди тут достатньо привітні і звичні до заїжджих туристів.
І не полінуйтеся сходити в
урочище Окунь,
бо це того варте. Непримітну стежку із Демшина в урочище спитайте у місцевих. ЇЇ початок знаходиться біля сільської
школи. Нею мало хто користується, тому стежка заросла і малопомітна, але через поле неодмінно приведе вас до водограїв.
Головне в Окуні - не пропустити найбільший водоспад, який розташовується відразу біля стежки із Демшина, вище нього є останній невеликий водоспад.
Нижче великого, метрів за триста, буде ще один великий «зелений» водоспад і низка менших. Вода в Окуні дуже чиста і за смаковими якостями, як кажуть
місцеві входить у десятку кращих природних мінеральних вод України.
Якщо випадково проминули цю стоянку біля Демшина, то найближча після неї через 5 км. за селом Субіч. Минулого разу ми таборились саме там. Вона має свої
переваги і недоліки. Там добре те, що багато місця і тіні, та місця обладнані столиками. Але там є дорога для автомобілістів із усіма наслідками, що
витікають. Можна також зупинитися і на іншому, бесарабському березі Дністра, навпроти Демшина, але я цей варіант відразу відкинув, бо хотілося скель і
кримського пейзажу.
Оскільки я шукав щось подібне до кримських пейзажів, то вирішив не робити стоянок на пологих берегах, оскільки вони не є мальовничими та й виявились трохи
мулистими через переважаючу глину у своєму складі. Високий скелястий та низький пологий береги Дністровського водосховища міняються місцями досить часто,
оскільки у цій місцевості Дністер тече меандром.
У цей час вода по усьому маршруту дуже чиста і прозора. Але, зважаючи на досвід походу 2017 року, коли під кінець липня вода зацвіла, особливо це було видно
під пологими, мілкими берегами, то цього разу ми змістили дату початку мандрів на днів десять раніше. Тобто почали 12 липня. І до кінця походу цвілої води ми не
спостерігали.
Як я описував у попередньому описі, по усьому маршруту немає проблем із дровами. Також дуже мало комарів, що є приємним для мандрівників.
Цього разу переходи ми вирішили робити ранні, як на морі. Тобто виходити до 6-ї ранку, коли ще немає хвилі і вітру, бо через великий простір, особливо у місцях
примикання каньйонів приток, може розгулятись сильний вітер і нагнати неприємну хвилю.
При виході із Демшина варто підійти ближче до прямовисних скель навпрорти Субічу. Тут також дуже мальовниче місце для пам’ятних світлин. Можна також послухати
луну від скель, - таке не часто трапляється у водних мандрах.
Вранці не снідаємо; через годину веслування робимо перший привал із філіжанкою кави і легким перекусом. Привали із купанням робимо також через кожну годину плаву.
Місць для цього є багато по всьому маршруту.
Якщо потрібно перейти фарватер, то робимо це із певними заходами безпеки,- кучно і не затримуючись на середині водосховища. Попердньо домовляємось про наші
спільні дії у разі якоїсь халепи.
На маршруті можна легко знайти місця і для пірнання із скелі. При цьому також треба бути обережними, - попередньо оглянути місце пірнання.
Перед Бакотою останній привал робимо у підніжжя гори Веприк. І знову зосереджено і швидко переходимо фарватер.
Ми на Бакоті. Обрали те саме місце, що і минулого разу.
Демшин – Бакота – біля 20 км.
48.59434456654141, 26.995882332389186
Правда на відміну від минулого разу, за хвилини три, після того як ми вивантажилися, до нас підійшов місцевий працівник рекреаційної зони і повідомив, що тут
за стоянку потрібно буде платити. Це нас, звісно ж, засмутило, але розібравшись у структурі невеликої плати, ми погодились. Дійсно, – територія чиста,
є влаштовані туалети тощо. Хлопчину, який представляє рекреаційне підприємство, звати Олегом із прізвиськом Бакота ( для легшого запам’ятовування). Ми йому
трохи фізично допомогли із його непростою роботою, і отримали непогані знижки на перебування у цьому благословенному місці.
Трохи далі на північ розташований дитячий табір відпочинку, де можна набрати води . Там є і стаціонарні туалети.
Продукти краще купувати у селі Комарів. Докладніше тут:
Дністер 2017
На відміну від 2017 року, цього разу для знавців і шанувальників хороших вин на Бакоті можна відвідати недавно засновану виноробню Bohdans Winery. ЇЇ засновник
і ентузіаст Богдан Павлій важкою працею створив дійсно пристойний бренд із хорошими білими винами, виноградники для яких знаходяться на південному, вапняковому
схилі Дністра, що є ідеальним для вирощування якісного винограду. Якщо вам захочеться продегустувати добрі місцеві вина, то за назвою бренда в інтернеті легко
знайдете контакти із паном Богданом.
Прокидаємося о пів на п’яту. Збираємося і до шостої виходимо далі, на Кормань. Кожного разу, коли починаємо переїзд, згадую трохи дивну пісню Єрка про циганів:
«…в світ за очі їдемо, і щастя всміхається нам, там, де ніколи ми не були, і де люди раді нам…».
Спочатку я хотів зупинитися на стоянку десь коло впалої скелі-каменя, яку видно просто по курсу на західному березі півострова Кормані. Там дійсно виявилось
декілька розкиданих місць для наметів, але, оскільки це була субота, то усі місця були зайняті як не рибалками, так відпочивальниками, які припливають сюди із
туристичних баз Старої Ушиці. «Впала скеля» - гарне романтична локація, правда дуже специфічна для стоянки більше ніж на добу, бо має недостаток тіні і є
відрізаним від сіл із магазинами.
Тому для стоянки ми обрали не гірше за мальовничістю місце у затоці-урочищі Костін Яр. Це остання права затока перед впалим каменем.
Бакота – Кормань (Костін Яр) – біля 13-ти км.
48.553794518210296, 27.13139775301991
Правда там також було зайнято, але ті люди пообіцяли, що до 16-ї вечора вони поїдуть додому. Тому ми трохи потусувались коло впалої скелі, сплавали на місце
раніше затопленого, і переселеного трохи вище, села Стара Ушиця, де зараз знаходиться низка туристичних баз, зарядити телефони та поїсти морозива, попити пива
тощо.
У Костіному Яру є достатньо різноманітних місць для наметів. Їх можна поставити на підготовлених майданчиках на березі, і трохи вище на м’якому мосі у лісі
(правда там трохи великий ухил, зате дуже красиво), і на дорозі, якою у рівчаках у дощову погоду стікає вода.
Гарну джерельну воду можна брати, або з місцевого струмка, або краще із джерела, до якого треба сплавати байдою. Знаходиться воно у мальовничій бухті між
впалим каменем та поворотом у Костін Яр
За продуктами йти у Кормань дорогою що веде із яру. Але йти не до кінця дороги, а не більше кілометра і звернути ліворуч на стежку, інакше ви потрапите на
дорогу між Корманню та Шебутинцями, а це значно довше.
У вечері погода різко зіпсувалась і пішла спочатку злива, потім із 10-ї вечора до 6-ї ранку безперервно дощ. Видно було, що зайшов якийсь потужний циклон із
сильним вітром. Але нас вітер не дуже турбував, бо ця місцевість захищена лісистими горами.
На третій день нам конче треба було відпливати далі, хоча видно було, що буря не вгамовується. Вранці все ж вирішили плисти. Дуже важко було вигрібати проти
вітру і хвилі. Справа в тому, що каньйон річки Ушиці створює великий простір для розганяння північного вітру та хвилі, і поки ми не вигребли із цієї зони,
довелося добре похекати. Так було і далі, - під прикриттям північного високого берега вітру і хвилі не було, але як тільки ми виходили на відкритий простір
каньону якоїсь лівої притоки, доводилось сутужно.
Того дня ми так і не дійшли до планованої стоянки у каньйоні річки Калюс. Десь навпроти Михалкового і після затоки річки Жарнівки наша одна з байд на
великій хвилі перекинулась. Благо, що ми йшли під берегом і екіпажу виявилась глибина по груди. Довелось зупинитись. Стоянка в принципі була гарною,
на високому глиняному березі та мала гарний піщаний пляж
48.59039123757658, 27.248288597286173
Але негода не дала нам повністю насолодитись її красотами. Та й трохи заколупали слимаки, які повилазили невідомо звідки у цю негоду.
Вранці наступного хвиля і вітер трохи вгамувались, дощу не було і хлопцям вдалося знайти на місці оверкиля свої утоплені речі – кружку і стільчик. Ми вирішили
йти далі, бо не знаючи наступної погоди, боялись застрягти тут ще на декілька днів. Перепливаючи фарватер до Непоротівського півострова, вітер знову набрав сили.
У захищеній від вітру заточці за водокачкою зупинились на ранкову каву, та пофоткались на якомусь гламурному судні-поромі.
По дорозі відвідали Галицький печерний монастир. У його підніжжі розміщена горна мальовнича бухта.
Знову перетинаємо фарватер. Під прикриттям лівого високого берега вітер не відчувався, але коли ми пішли на північ по річці Калюс – а це відкритий простір
для північного вітру, то довелось на останні два кілометри затратити величезні зусилля для просування проти вітру і хвилі, але ми таки досягли нашої наступної
стоянки, яка знаходиться ліворуч по курсу відразу після маленької «античної» бухточки. А за кілька годин вітер за законом Мерфі (бутерброда) вщух. :)
Костін Яр - Калюс – біля 23-х. км.
48.6233170789407, 27.321183370089347
Крім цієї, у межах 500 м., тут є ще декілька пристойних стоянок. Можливі стоянки для одного-двух наметів і праворуч, на лівому березі Калюса, але там
надто багато людей і рибалок.
Чому я вибрав стоянку сааме тут? Так, - знову новітня виноробня, Kalyus Winery. Треба ж якось організовувати культурну програму :). Виноробня знаходиться
на протилежному лівому березі річки Калюс ( як заходити у цей фіорд, то праворуч) у новобудовах колись затопленого села Калюс. На той берег сплавали байдами.
Тут база відпочинку Батьківська Хата, що утворена на місці колишнього радянського дачного містечка. Є магазини, кафе та бари. Зупинитися байдами зручно у
барі, який перероблений із елінга – ангара для моторного човна із характерним бетонним спуском для човна
До виноробні йти хвилин із п’ятнадцять дорогою уверх. Її господар Юрій Данилюк, не дивлячись на зайнятість, прийняв нас дуже гостинно, особливо коли дізнався,
що ми не просто любителі дегустацій, а шанувальники добрих вин і перед цим були у його вчителя по виноробному цеху Богдана Павлія із Бакоті.
Із тераси виноробні відкривається гарний краєвид на наш, стояночний берег Калюса і прекрасно видно нашу стоянку.
Залишився один невеличкий фінальний перехід до Новодністровська.
Праворуч пропливаємо базу відпочинку Услад а потім і туристичний комплекс Вілія, що лежить після якогось оздоровчого табору російської церкви
із мальовничою каплицею в українському буковинському стилі.
Для кінцевої стоянки є два варіанта: на міському пляжі Новодністровська, що відкривається із правого боку. Але там завжди багато автомобілістів і наметів
і тому від цього трохи шумно і незатишно, та й тіні не вистачає. Але краще зупинитись трохи далі перед самою греблею ліворуч, там є безліч можливих місць
для багатьох наметів.
І ближче йти до оглядин споруд гідроелектростанції, і сходити у Новодністровськ, довгі високі сходи до якого починаються трохи ліворуч після переходу
через греблю.
Саме містечко являє собою певний законсервований зразок радянського соціалістичного міста, оскільки побудоване для будівельників і працівників Новодністровської
ГАЕС лише у середині 70-х років 20 ст.
Калюс - Новодністровськ – біля 11 км. 48.59754018348083, 27.458518382452
Для останньої, «від’їзної» стоянки, це місце є дуже оптимальним, і навіть мальовничим.
Метрів за 150 від неї пролягає траса на Вінницю і Київ, так що, якщо дуже треба і якщо ви якось домовитесь із водієм рейсового бусика, то він вас може підхопити
просто тут і тоді вам не доведеться їхати у Новодністровськ на автовокзал.
Для користувачів Facebook більше фото можна подивитися тут
Тернава-Дністер 2021
Багато світлин Сергія Поєздніка цього ж маршруту 2018 року дивіться тут
Бакота 2018 (затока Дністровського водосховища)
Опис зробив Святослав Заставський (Київ)
На www.poezdnik.kiev.ua - «Водний туризм України» викладено 31 серпня 2021 року.
