Дунай-Чорне море

(Вилкове - Затока)
липень 2016 р.
Опис водного туристичного маршруту

Переваги цього маршруту – дикі місця Дунайських плавнів та Тузлівських лиманів з дивовижним світом птахів (пеліканів, лебедів, мартинів, крячок. фазанів), кручі та ліс Лебедівки, кручі та пляжі Курортного, фортеця Аккерман, завод вин Шабо і, безумовно, море та багато іншого.

І місто Вилкове і все узбережжя Чорного моря згідно українського законодавства це прикордонна зона. Тому, не менш як за 15 днів до початку відвідання прикордонної зони, у цьому випадку це Ізмаїльський прикордонний загін, необхідно направити електронний лист-повідомлення за адресою izmail_zagin@dpsu.gov.ua на ім’я начальника Ізмаїльського прикордонного загону (подивитись на сайті прикордонників), де потрібно вказати паспортні дані усіх учасників групи, мету поїздки, час та маршрут.

У своєму листі я вказав лише свої паспортні дані та контактний телефон, інших вказав списком із роком народження та місцем проживання. Тим не менше, через тиждень на мою фізичну адресу поштою прийшов лист від Ізмаїльського прикордонного загону, де повідомлялося про те, що вони не заперечують проти нашої подорожі. Тільки просили повідомити про прибуття групи за телефоном. вказаним у листі.

Прикордонники, виконуючи свої обов’язки згідно вашого звернення, трохи будуть вам надокучати, - кожен день телефонуватимуть, аби знати ваше місце перебування. І це буде не тільки на кордоні з Румунією, на якому знаходиться Вилкове, але і по всьому маршруту аж до Затоки.

Для мене найприйнятнішим транспортом до Вилкового виявився автобус. Він відправляється із центрального автовокзалу Києва біля сьомої вечора. Йде він довго, - біля 12-ти годин, але мене влаштовувало те, що прибуває за розкладом біля 7-ї ранку. Хоча цей варіант затратні ший – квиток із багажем вартує 430 грн. Можна інакше, - залізницею до Одеси а там маршруткою, але це забере більше часу.

Дороги того регіону після Татарбунарів перетворюються на суцільні перешкоди із ямами, як після мінометного обстрілу, тому багатьом легковикам простіше їхати поруч полем. Такої поганої якості шляхів я у своєму житті ще не бачив.

О сьомій ранку ми у Вилковому не були, - автобус запізнився на 3 години, водії із цього приводу особливо не переймалися, - очевидно для них це звичайна практика. Із автостанції до річки – десь метрів із 800. Речі можна перевезти на таксі, самим можна піти пішки 10 хвилин вниз до Дунаю. Там, коло пам’ятника святому Миколаю, є гарне місце для стапеля.

Власне, я назвав цю подорож Дунаєм умовно і не зовсім коректно, бо це скоріше Дунайські плавні, оскільки головне єдине русло знаходиться далеко на території Румунії, мабуть за Констанцою, а далі сюди йдуть окремі русла дельти. Цікаво, що дельта постійно збільшується, - наприклад ще 300 років тому Вилкове стояло майже на березі моря. За цей час Дунай наніс біля 18-ти кілометрів суші. Ба, навіть більше, - ще 1200 років тому найдавніше місто України Кілія, якій 2700 років, також стояло на березі моря. Ось так трудиться Дунай.

А ми починаємо нашу водну подорож. Для того, щоби трохи побачити «українську Венецію» варто із Дунаю повернути праворуч у Білгородське русло. У ньому, як власне і у самому Дунаю, досить помітна течія. Вузьке Білгородське русло із човниками обабіч річки, хатинками та єриками (маленькі кавальчики), що підходять до них, робить подорож найприємнішою на дунайській частині мандрів.

Щоби знову повернутися в Очаківське русло Дунаю треба через два кілометри звернути праворуч. Тут буде зворотня течія, але ці 600 метрів можна подолати без великих труднощів. При виході у Дунай можливий вітер та хвилі. Тут починається територія Дунайського біосферного заповідника.

Вода у Дунаї тепла, придатна для пиття, із кип’ятінням звичайно, але трохи мутна із домішкою глини. Для зупинки на Прорвиному острові на всякий випадок із собою візьміть питну воду із Вилкового, бо можливі нагони води із моря (наганяє при сильному тривалому вітрі) і тоді у річці на острові буде солонувата вода. Це трапляється дуже рідко, але був випадок, що і у Вилковому при нагоні вода була солонуватою.

Єдиною прийнятною для нас стоянкою, яку я визначив ще вдома по Ґуґлу, була стоянка на початку острова Прірва. Це десь із 13 кілометрів від початку маршруту, розташована по центру розвилки на два русла. Із води її можна легко та безальтернативно знайти, Я попередньо дивився на цю стоянку по ґуґлівських мапах із космосу, і там можна побачити дерева та пісок. Від заходу на стоянку із берега варто перейти через піщану дамбу метрів 20 і відкриється велика мальовнича галявина.

На ній є стежки від людей та звірів, в основному кабанів, які у першу ніч трохи потупцюються коло наметів, але злякаються незвичнї обстановки і більш не будуть вам докучати, хіба що про їх існування будуть нагадувати купи їхнього посліду та тунелі у чагарниках. На віддалених галявинах зможете побачите фазанів.

Із дерев тут в основному маслинки звичайні (лохи) та є трохи обліпихи. Комарів багато, навіть удень в тіні кусають, але це не фатально, таке буває і на інших річках.

Захід-вихід у річку мулистий, але при інтенсивному тупотінні за день мул відійде і залишиться специфічний дунайський пісок із вкрапленнями слюди. Риби багато, ми піймали карасів та судака.

На цій стоянці варто затриматися день-другий. Звідси можна і потрібно сходити байдарками по Гнеушевому руслу до Чорного моря та знаку «0 км». Там можна побачити колонії пеліканів.

Назад вертатися проти течії трохи складніше, але зовсім реально навіть не досвідченим веслувальникам.

Як буде час, то можна до моря сплавати і по більш короткому Потапівському гирлу, але там пеліканів може не бути.

Фотографії Ґуґлівських мап трохи збивають із пантелику, бо на цей момент там навпроти прикордонного поста показані затонулі баржі, по яких ми мріяли полазити, але десь біля двох років їх там вже немає. Та й у кінці Потапівського гирла фотографії показують пам’ятний знак « 0 км», але це помилка, він є тільки у кінці Гнеушевого русла

Нам трохи не пощастило, і ми затрималися на стоянці на ще один не запланований день, оскільки почав дути сильний північно-східний вітер, який нагнав велику хвилю. Це також значило, що і на морі буде пристойна хвиля, тому ми змушені були затриматися.

Вийшли на наступний день по гирлу Прірва о 6–тій ранку, щоби не попасти у хвилю. Звернули ліворуч у штучне гирло порту Усть-Дунайський. Про порт сказано надто сміливо. – там планувався порт, але через економічну недоцільність його так і не побудували. І слава Богу, бо це був би черговий бюджетний розпил.

Після порту потрапляємо у широку, мілку (від 40 см. до 1 м. глибиною) та дуже теплу лагуну Жебріянської затоки. Відразу привернуть увагу величезні бакени, що осіли на мілині. Там можна зробити цікаву фотосесію. На бакенах мартини роблять собі гнізда та відкладають яйця. То ж не дивуйтеся, коли ви будете наближатися до бакена та й, можливо, вилазити на них, що мартини або крячки будуть тривожно кружляти над вами та голосити.

Якщо буде сильний вітер, то далі на морі ви побачите хвилі із бурунами. Але у лагуні вони будуть не великими, бо гасяться об мілину. Тим не менше байдарку доцільніше буде протягнути на шнурку. Тут дно піщане та досить міцне.

Посередині другої лагуни буде цікавий мушляний острівок із бухточкою, де можна перепочити від хвилі.

Гірше буде біля берега після другої лагуни. Берег там мушляний, але дно дуже мулисте і багняне. Нога провалюється аж до коліна і мушлі у мулі неприємно шкрябають ноги. Тому тут краще не проводити байди, а плисти, не дивлячись на хвилі, які можуть трохи захлюпувати. Тому плисти треба трохи далі від берега та мілини, там, де немає гострих із баранцями хвиль.

Для облегшення байдарок хтось може йти мушляним берегом, на якому можна знайти різноманітні речі, які втекли від своїх господарів – м’ячі, надувні матраци тощо. Але ці усі ризики варто попередньо оцінити, для чого треба мати попередній досвід ходіння по морю. Та й на початку переходу обов’язково кидайте перед ноги якусь черпалку для води. Я завжди кладу свою кружку.

На перший погляд із стоянками немає проблем, - у порівнянні з річкою весь берег суцільна стоянка. Але все одно, ставати краще найближче до села, бо прийдеться ходити по продукти та воду. У селах вода привозна, тому її потрібно буде просити у турбазах, або купувати.

У Приморському (стара назва села – Жебріяни, тому й затока Жебріянська) найкраще стоянку зробити за метрів 800 після якогось військового об’єкта, мабуть радіолокатора. Вище пляжу у маслинках є тінисті місця. Тут починається дорога до будинків відпочинку.

Довжина цього переходу із острова – 13, 5 км. Якщо буде вітер, то на його подолання потрібно виділити 6 годин. Ми вийшли о 6-тій, стали о 12-тій годині.

Оскільки тут ще не закінчились Дунайські плавні, - після заходу сонця та у тіні є комарі. Продукти у тутешній курортній зоні найдорожчі на всьому маршруті, оскільки позначається катастрофічний стан під’їзних доріг.

Краще пішки піти далі, - у саме село, це 50 хвилин ходьби. Там значно дешевше ніж коло турбаз, та й можна подивитись на місцеву старообрядську церкву.

Село російськомовне, бо було засноване російськими липованами. Але більшість інших сіл на маршруті є україномовними.

Від цього села і далі у морі можна ловити рапанів. Вони живуть на глибині від 3-х метрів. Якщо з першого разу ви їх не побачите, не потрібно впадати у відчай, їх треба пошукати, бо живуть вони колоніями, на одному-двух місцях можна наловити на всю компанію. Для витягування їх із мушель відразу ще вдома візьміть із собою виделку і подивіться в інтернеті як їх готувати. З вином смакує добре. Ловіть не увечері, щоби не довелось з ними возитися, воюючи із комарами.

До речі про вино, - літра на 2016 рік коштувала біля 30 грн. Беріть тільки сухі вина, бо в основному продаються на вимогу курортників підсолоджені напої (не кажу напівсухі чи напівсолодкі). І не ведіться на рекламну фразу – «віно хало-о-однає, дама-а-ашнєє», краще куштуйте його теплим, тоді можна визначити його якість, бо охолоджене приховує вміст оцту.

Мандруємо далі. Гарна мальовнича стоянка є навпроти Катранки, коло промоїни, до якої 16 кілометрів.

Тут витікають води того ж Дунаю, який потрапляє сюди через канал Дунай-Сасик, саме озеро Сасик, шлюз та катранський лиман.

Але, оскільки наступний перехід до Лебедівки є найдовшим, то стоянку при браку загального часу варто зробити не на промоїні, а за 4-тим містком Расєйки, щоби зменшити наступний перехід. Ці містки із моря не видно, але впізнати їх можна за скупченням відпочивальників, які проходять по цими місточками із турбаз Расєйки.

Чому така назва цього курорту я не знаю, - кажуть, що до Расєї вона відношення немає.

Відстань від стоянки у Жебріянах до 4-го містка Расєйки – 25 км.

Стати доведеться на пляжі, але тут необхідний тент, без якого походи на південь майже неможливі.

Сюди із Києва ходять прямі маршрутки, через головне село Приморське (стара назва Шагани), до якого із Расєйки біля 5-ти км. Там можна запастись продуктами, бо дешевше.На місточках можна половити на вудочку. рибу, в основному карасі. Ціни у магазинах трохи дешевші ніж на курорті Жебріян. Комарів також менше. Багато пеліканів та лебедів.

По всьому маршруті дрів вистачає, в основному це колючі маслинки. Єдиний перехід, коли на всяк випадок треба взяти із собою дрова, це довга коса від Расєйки до Лебедівки.

Промоїни, яку станом на 2016 рік показував Ґуґл, немає, бо вони періодично засипаються штормами. Зате перед самою Лебедівкою є постійний облаштований канал, що сполучає лиман із морем. Правда ця штучна промоїна закрита воротами. Так що можливий обнос. Але як пощастить, то можна домовитись із охороною, щоби їх відкрила.

Якщо буде шторм але треба йти, то плисти можна від Расєйки до Лебедівки і лиманом, попередньо подивившись у свіжому Ґуґлі, чи не занесло промоїни між озером Малий Сасик та Шагани. Проблемою переходу лиманом може бути посадка-висадка через багняний берег.

Перехід Расєйка-Лебедівка, довжиною 31 км. я планував розбити на два проміжки та стати посередині на безлюдній косі, але погода вдалась, - зранку хвиль не було, бо дув північний вітер. Але відразу навпроти Тузлівських лиманів із них вітер приносив достатньо сильний сірководневий запах. Це було б ще пів біди, - бо коли ми ставали на привали, із трав’яних чагарників на нас сунули полчища якоїсь мошки. Вона не кусається, але залазить і в очі, і в вуха та ніс. Можливо це явище є вузько сезонним і коли йти не у кінці липня такого не буде.

Але у нашому випадку ця мошка чи тля, яка скоріше за все селилась на місцевих специфічних рослинах, від браку місця на останніх лежала товстим сірим шаром під ними на піщаному валі.

Зупинятися у такому місці було би не дуже вірно. І ми продовжили наш перехід до самої Лебедівки, оскільки попередньо я знав про гарне мальовниче місце. Відрадою на цьому переході були величезні зграї морських птахів – бакланів, мартинів та крячок, лебедів та пеліканів які феєрично здіймались перед нами у повітря. Ця територія зветься заповідником Тузлівські лимани.

У Лебедівці однозначно треба робити стоянку у райському місці, яке знаходиться на кручі, на яку ведуть вирізані у глині сходи. Ця стоянка знаходиться метрів за 600 далі від вежі стільникового зв’язку.

Байди можна залишити на березі

А відразу праворуч на кручі буде прекрасне місце для 3-4-х наметів. Звичайно ж, якщо воно буде не зайняте. Але там на горі у лісі тусуються в основному автотуристи, які ставлять свої намети коло лісової дороги біля авто.

Із північно-східного кінця лісу стоянки платні, там діє рекреаційна зона, - для автомобілістів завозиться вода, прибирається сміття. У нашому випадку у лісі, що прилягає до села на 2016 рік ніхто поборів не збирав. Автотуристи, слава Богу, самі прибирали за собою сміття та організовували побут.

Взагалі, ця стоянка характеризується спокоєм та мальовничістю.

Комарів тут практично немає. Ясеневий ліс надасть вам прекрасну тінь для доброго відпочинку. Так що тут можна затриматись на 2-3 дні.

До села та магазинів близько, ціни ще нижчі ніж на попередніх стоянках.

Від цієї стоянки до стоянки Курортного трохи більше 15-ти кілометрів. Ми сподівалися пройти цей шлях швидко і без особливих проблем. Але вже при виході біля 6-ї ранку на морі була неприємна хвилька і дув зустрічний вітер, який тільки наростав.

Та й пригода, яка нам трапилася, не сприяла швидкому переходу.

Тільки ми вийшли із Лебедівки як між останньою та Миколаївкою на нас чекав сюрприз: у цьому місці почалися навчання Sea Breez 2016.

Просто за пірсом із насипаного каміння на берег почали виповзати військові панцерники-амфібії. Ми до цього бачили якісь човники, які плили від корабля що стояв на рейді на горизонті, а це були лише верхи амфібій . Бачили димову завісу, яку вони випускали. Над нами на висоті метрів 50 пролетіли два військові транспортники Ан-26. Потім почали кружляти гелікоптери Мі-24 і відстрілювати протиракетні вогні.

Це була справжня фантастична пригода, але вона забрала у нас ще дві години, а за цей час хвиля тільки побільшала, тому до Куротного ми добрались достатньо втомленими та намоклими тільки о 12- тій годині.

Що є неприємним при хвилях, це те, що на перерву-відпочинок важко підійти до берега, не нахлюпавши у байди води. Та й обов’язково потрібно вивантажувати речі та виносити байди на берег.

У Курортному найбільш прийнятним місцем для стоянки є пляж десь за кілометр до закінчення кручі (далі коса). Тут достатньо широке місце, щоби запобігти можливому обвалу високих (десь метрів 20) глиняних берегів. Хоча, в основному, такі кручі обвалюються у період осінньо-весняних штормів. Це місце також легко визначити за кількістю відпочивальників та довгими сертантинистими сходами, які ведуть до центральної курортної алеї.

Тут до магазинів біля 10-ти хвилин ходьби. Ціни набагато нижчі за попередні курорти та приблизно дорівнюють київським.

Якщо є бажання зупинитись тут надовше то, мабуть, доцільніше було б стоянку зробити на кручі, благо, що там є достатньо місця під крислатими деревами. Але доведеться трохи попрацювати, - занести на гору речі та байди.

Із Курортного при бажанні можна з’їздити до Білгород-Дністровського та відвідати фортецю Аккерман. Туди за 20 гривень та 60 хвилин їзди ходить пряма маршрутка.

Найкоротший перехід від Курортного до Затоки, який триває лише 13 км. Нам пощастило, бо вранці хвилі зовсім не було і ми цю ділянку подолали легко і з великим задоволенням. Радості переходу додали дельфіни, які вигравали перед нами на відстані 100 метрів. Один навіть вистрибнув біля нас за 10 метрів. Навіть трішки було страшнувато.

У Затоці немає інших варіантів, як зупинитися перед першими котеджами на пляжі.

Там починається дорога, що веде у містечко.

Із цієї стоянки за 8 хвилин можна дійти і до маршрутки, яка через ту ж залізничну станцію Затоки прямує на Білгород-Дністровський. За 12 гривень вона вас довезе до села Шабо (наголос на «а»), де можна відвідати Шабський винний завод. Тут кожні 1,5 години проводяться екскурсії по підприємству, що тривають також 1,5 години. Ви отримаєте за 130 гривень справжнє задоволення. А ще за 50 гривень до пізнавального аспекту додасться і дегустація справжніх вин.

Сама Затока мені не дуже сподобалась через велику кількість людей та водорості у воді. Центр Затоки трохи цивілізованіший, він більш нагадує чистеньке курортне містечко ніж хаотична, безпланова, забудова коси.

На косі стоять автотуристи, із якими можна домовитись, щоби вони відвезли вас до залізничної станції на електричку, яка за 12 гривень довезе вас просто на залізничний вокзал Одеси.

Бюджет походу склав гривень 55 за день, це без пива, вина, морозива тощо та екскурсій.

Наша цікава експедиція завершена. Далі електричка, Одеса, поїзд, Київ.

Для користувачів соціальних мереж більше фото можна подивитися тут
Facebook - Дунай

Опис зробив Святослав Заставський (Київ)

На www.poezdnik.kiev.ua - «Водний туризм України» викладено 1.10.2016 року.