Случ

Вже другий раз мої плани на водні мандри перервала війна Росії проти України.
У 2014 році я планував пройтися «генеральськими пляжами» на півночі Керченського півострова українського Криму. Не вдалося.
У 2022 році я планував гарний, вже пропрацьований мною у деталях, маршрут по Дніпру із Нової Каховки до Станіслава. Та сама історія, - москаль знову все зіпсував. І чи вже вдасться його здійснити, - не знаю, бо ці території зараз досить рясно замінові. Навіть після деокупації потрібні будуть роки на розмінування. У 2022 році так нікуди і не виїжджали.
Тепер, у 2023 році, також йде кровопролитна війна, до якої вже трохи звикаєш, працюєш на перемогу, розумієш, що це може бути надовго. Треба якось вчитися жити у цих умовах. Ось і вирішили ми піти на дозволені для навігації річки. Я вибрав Случ, знаючи про гарні краєвиди так званої «Надслучанської Швейцарії». .
Цей маршрут визначний ще й тим, що має правильну драматургію – від простих краєвидів – до захоплюючих, від звичайних стоянок, до чудових. І, звісно ж, кульмінація – заказники Марининсько-Устянські граніти, Соколині гори, та руїни Губківського замку.

Враховуючи, що під час воєнного стану під мостами, які мають стратегічне значення, не дозволяється проходити ніяким маломірним суднам, ми планували стати на воду одразу після мосту на окружній Звягеля. Але трохи невірно вибрали локацію, - хотіли збирати з лівого берега після мосту, бо на ґуґл мапі це виглядало більш просто. Але доріжка, яка вела із траси біля мосту до річки там перегороджена колючим дротом із надписами «міни». Очевидно потрібно було заїжджати на річку із правого берега Случа, там де є відповідний з’їзд із траси в околицях «Північного городища Возвягеля».

Але щоби більше не ризикувати своїм часом і діяти напевно, ми вирішили стапель зробити після мосту села Чижівка. Цим ми виграли б трохи часу, який згаяли на добирання із Києва, та й ще більш би потратили на перенос малої ГЕС перед Чижівкою.

У Чижівці найпростіше зібрати байди і стати на воду на правому березі Случа після мосту. Там польовою дорогою можна добратися просто до річки. Берег трохи крутуватий, але спустити човни доволі легко. Координати на мапі Ґуґл: 50.6670584448905, 27.613342605154276

Майже відразу після відчалювання починається довгий перманентний поріг – то тут, то там байдарки наштовхуються на валуни. Але це не дуже критично, просто потрібно налаштуватись на це і запланувати трохи більше часу на прохід цієї зони, яка тягнеться метрів 800.

Вже трохи вечоріло, тому пройшовши всього кілометра із три, які не вписувались у розрахунковий час, бо через поріг ми цю відстань долали трохи задовго, ми вирішили стати на стоянку біля впадіння у Случ річечки Вершниця. Ця локація була описана водним мандрівником Володею Гарбузюком, який, на жаль, вже у кращих світах. Тоді він описував її як гарне та доволі людне у вихідні дні місце для відпочинку. 50.68725967495841, 27.609257515101877

Але у зв’язку із війною, ми побачили це місце доволі закинутим і зарослим. Але потенційно привабливим, бо там можна поставити достатньо наметів. Захід у воду трохи замулів, бо давно там ніхто не ходив, але дно тверде і кам’янисте. Для купання трохи мілко, але це не перешкода.

Човни можна покинути внизу, не виносячи їх на берег, просто поклавши їх на нахилений рогіз. Із дровами проблем у нас не виникало ні тут, ні далі по маршруту.

Звідси можна сходити у Чижівку за продуктами. Воду ми набирали у Вершниці, оскільки у її верхів’ї немає поселень та інших забруднювачів. Тим більше, що річкову воду ми все одно для страховки цідили через фільтр.

Погода у цей час та у цих краях у кінці липня досить мінлива – то сонце до дощик. Але погожих днів більше, засмагнути встигнете. Та й водний перехід легше сприймається, коли немає спеки.

Комарів та іншої подібної сволоти, як от ґедзі, трапляється, але не більше, ніж на інших річках центру та півночі України.

Оскільки цей маршрут достатньо короткий, всього біля 65 км., то на цій стоянці постояли два дні. Вранці біля дев’ятої вирушили далі.

Русло річки доволі мілке та заросле. Але це додає мандрам мальовничості. Покриті водою камені та різноманітне зело робить заплановані невеличкі переходи (найбільші до 12 км.) не нудними і насиченими. Дерев’яний місточок у Вербівці проходиться зовсім без проблем.

Здивувала відсутність по всьому шляху латаття – білих лілей, які ростуть по всіх річках України (на яких я побував). Тут їх мабуть витіснив червонокнижний «плавун щитолисний» із гарненькими жовтими квіточками.

На перекус стали при впадіння із лівого боку якогось струмка в околицях Вірівки, по берегам якого бобри точать свої зуби об дерева для загат.

Бетонний міст між Береговим та Малою Цвілю також не дав ніяких несподіванок. Десь недалеко перед мостом з лівого боку хтось добрий зробив помостик для стрибання у воду.

Стали на стоянку за 2,2 км. від цього мосту у мальовничому затоні із визнаним корчем з лівого боку за заборою (неповною природною перегородою річки). У цьому місці ліс найближче підходить до річки.
50.74007150148611, 27.520203578881283

Купатися тут краще не там де зручно заносити байди, бо там трохи мулковато, і коли вітер з півночі, то наганяє противну плівку, - а перед заборою, за корчем. Там вода глибока та чиста.

За продуктами можна сходити назад у Берегове, де у кінці села є маленький магазин. Якщо треба чогось іншого, то можна через міст піти у Малу Цвілю, там магазин побільший. Від нашої стоянки туди біля 4-х км.

Якщо у Береговому натрапите на місцевого фермера, то крім овочів у нього можна купити і смачного козячого продукту. На своєму маленькому тракторці він навіть до нас приїздив і привозив свого ранішнього молока.

Це гарне та дике місце для відпочинку (від усього. :))

Перехід до мосту села Курчиця немає ніяких несподіванок, все ті ж зарослі річкових водоростів та можливі підводні валуни. До Курчиці трапиться кілька гарних можливих стоянок з правого боку, особливо потрібно зупинитись на перекус, де орієнтиром є чималий камінь. Там вас можуть вразити свою міццю і красою дуби та сосни. Якщо забули зробити стоянку біля корча, то тут буде не гірша. Це десь із годину греблі від «корча».

На міст Курчиці треба запланувати мінімум із годину, не тільки через проблемний прохід, а й через мальовничість місцевості, де просто необхідно зробити маленьку фотосесію.

Тут обнос не потрібно робити, а можна обмежитись проводкою через правий проліт мосту, за яким слід відразу повернути ліворуч.

Відчайдухам можна спробувати зробити швидкий прохід облегшеною байдаркою і через головний проліт. Правда перед цим раджу дослідити місце проходу, там буде маленький стрибочок-сходинка, але все залежить від рівня води у річці. Я не ризикнув, хоча дуже хотілося. Можливе латання байдарки трохи гальмувало мій потяг до пригоди.

Поки робиться проводка і фотосесія, можна сходити у магазин та поповнити продукти. Десь за кілометр після Курчиці починається заказник місцевого значення Ліптов, до порога якого ми й рушаєм. До речі, це найбільший та справжній поріг на цьому маршруті. Це біля 5-ти кілометрів після мосту Курчиці. Перепад води там сягає 1,5 метра.

Його рекомендують обносити з лівого боку. Але цього року Случ був трошки повноводнішим (десь на 5 см.) ніж зазвичай і тому я вирішив провести байдарку через лівий обвідний рукав Случа. Це було не дуже просто, бо довелось виймати деякі занадто виступаючі валуни.

Але нам це вдалося. Правда одна із наших фотооператорів, котра повинна була знімати проблематичну проводку байди не втрималась на ногах та трохи втопила свій телефон, який був моментально піднятий, але трохи відмовився працювати, та після рисотерапії (триманні добу у мішечку із рисом) відновив свою штатну діяльність.

Молодша частина нашої команди вирішила зробити проводку човна не лівим рукавом, а прямо через поріг. Трохи намучились, пошкрябались, але протягли. Хоча я не рокомендую цього робити іншим.

Соянку тут я планував відразу після порога на лівому березі, де рибалками зроблено витоптаний захід у воду. Але підходящого місця на березі не виявилось, хоча і є певна локація, повернувшись доріжкою метрів 50 назад. Там є навіть столи із лавами. І таблички про заказник Ліптов. Але місце мені тоді здалося трохи якимось похмурим та сироватим. Вже хотіли плисти далі, але на всякий випадок вирішили дослідити правий берег річки за пласким валуном, який лежав при березі, і там метрів за 50 в глибину знайшли прекрасне світле та сухе місце для безлічі наметів.
50.76713427292483, 27.377764385731936

Кают-кампанію із тентом вирішили спорудити біля якоїсь покинутої залізобетонної палі. Ця стоянка виявилась ще кращою за попередні. Сосни та шум порога додавали їй певного романтичного шарму.

Дивлячись на карту, вирішили за продуктами ходити вперед із лівого боку річки у село Анастасівку. Але воно виявилось майже покинутим. Там лишилось мешканців на шість хат і тому магазина село не має. Довелось йти ще далі – у Малу Анастасівку, а це вже доволі далеко. Краще за продуктами ходити назад у Курчицю по цьому ж, правому березі Случа, туди трішки коротше, не потрібно перепливати річку та є кращі магазини.

Наступний перехід до Городниці має ті ж самі маленькі уповільнення ходи, як ось на непомітних порогах покриті водою валуни, які потрібно пильно вистежувати, але вони не гострі і не являють собою небезпеки пошкодження шкури човна.

Не потрібно втрачати пильність, і якщо вже надто надокучає це каміння, то варто виходити з байди і робити проводки. У таких прихованих порогах також ростуть водяні водорості-трава, яка, як на мене, тільки робить перехід цікавим і не нудним.

Десь за 2,5 км. від Курчиці з лівого боку у Случ впадає річечка Церем, де є також можливе місце для стоянки.

На березі можна знайти і місця із тарзанками, якщо любите такі розваги. Хоча головна велика тарзанка вас чекатиме на стоянці після Городниці.

При наближення до Городниці береги міняються на високі, пологі і дуже мальовничі. Здалеку буде видно собор села, який трохи нагадує Володимирський собор Києва, тільки трохи менший.

Не поспішайте робити стоянку на вигині річки десь за пів кілометра до моста. Це місце непогане, але ми шукаємо кращого.

Міст великий і здалеку не передбачав ніяких труднощів із проходом, але проводку зробити буде необхідно – він стоїть на місці чергового порогу. Все залежить від рівня води у Случі.

Десь перед мостом починається явно видний каньйон Случа, який буде тягнутися аж за село Губків. Після мосту вас очікує невеликий слалом у гущаві рогозу і комиша.

Наша відмінна стоянка розміщується на лівому березі Случа якраз після цих заростів, коли починається сосновий ліс.
50.80825412953686, 27.29842045169672

Це місце неможливо якось проминути, ви його просто знайдете. Навіть, якщо біля першого спуску у воду коло великого дерева з тарзанкою місце на горі буде зайняти іншими туристами, то можна вийти на берег за метрів 200 від нього. Але тут місця вистачить на дуже багато наметів, так що виходьте впевнено. Також можна поставити намети і трохи вище у сосновому лісі.
Ця локація ще мальовничіша за попередні.

У село ходити по дорозі через міст. Це найбільше село на маршруті, майже місто, там багато магазинів із багатьма сортами пива та вина (навіть було сухе Каберне Резерв, а в інших селах вам такого не продадуть, бо «кисле у них ніхто не п’є.» :) ).
Є непоганий парк, правда у дещо запущеному вигляді, є музей місцевого фарфоро-фаянсового промислу, є гарний собор. Вище стоянки у лісі є зона для відпочинку із стаціонарним туалетом.

Якщо йти до мосту не верхньою дорогою, а стежкою понад воду, то потрапите в урочище, яке ми для себе назвали «Карпати», де величезні валуни-скелі покриті казковим лісом.

Трохи далі можна набрати джерельної води.
Якщо ви поставите намет не у лісі на горі, а внизу на доріжці, то можете бути спокійними за свої сухопродукти та хліб, - мишей тут немає )(втім як на всому маршруті), бо у травяних хащах коло дерев живуть їжачки. Але посеред однієї ночі я прокинувся від шурхоту під тентом мого намету, а потім і коло моїх продуктів. Коли шарудіння припинилось я почув якесь плямкання. Засвітив ліхтарика і побачив, як їжак точить наш сир. Аж потім зрозумів, що його привабив його запах, бо їжаки молочне вважають за делікатес.

Якось вранці бачив на річці бобра, який спокійненько собі плив, спочатку наче колода, а потім трохи поплавав, пірнув і зник.

Отож на цій дуже гарній стоянці можна і треба простояти кілька днів, бо навколо є на що подивитись.

Далі на нас чекає мальовничий перехід до Маринина, бо ми рухаємося каньйоном. Гарне місце для перекусу є на вигині Случа після села Лучиця. Там зліва якісь добрі люди поставили славну гарненьку альтанку для відпочинку.

Недалеко зліва перед Устям у Случ впадає достатньо повноводна річечка Корчик, яка йде сюди від містечка Корець.

Металевий міст села проходимо зовсім без проблем. Відразу після нього зліва можна і треба стати, щоби розігнути ніжки і трохи скупатись.

Приблизно після 2-х кілометрів від мосту на водного мандрівника чекає останнє легке випробування – гуща рогозу, та майже плавні. Тут усі рекомендують йти лівим берегом, але ні я , ні попередні мандрівники, знаючи це, все одно потрапляли у плавні. Зрозумілим стає, що треба було ліворуч аж після виходу із плавнів. Але сильно не переживайте – трохи поблукати і попробиватись через хащі зробить цей перехід незабутнім. Мені навіть доводилося вставати на весь зріст у байді і так шукати проходу. Рома-а-а-антика!

Після Устя починається геологічний заказник «Марининсько-Устянські граніти». Це ви й самі зрозумієте по окремих скелях, яких буде добре видно на високих берегах каньйону. А ось відразу після мосту між селами Маринин і Більчаки накладається на цей заказник інший, ландшафтний – «Соколині гори», який тягнутиметься трохи далі за Губків.

Відразу за металевим Більчаківським мостом ліворуч є непогана потенційна стоянка, правда із дуже поганим заходом у воду – ноги просто засмоктує муляка. Гарне місце для наметів. З неї непоганий вид на мальовничі скелі навпроти, правда трохи вводить у когнітивний дисонанс вигляд цвинтаря коло них. Але не піддавайтесь на бажання зупинитись саме тут, бо фантастичні місця чекають вас десь за кілометр звідси на S-подібному вигині Случа.
50.81172809570419, 27.138978445320436

Це місце доволі популярне, тому у святкові дні там доволі людно, але місце величезне і прийме усіх бажаючих. Головний орієнтир цієї локації – піщаний пляж відразу за лівим поворотом, високий берег, сосни та фантастичний вид на інший берег із скелями. Кажуть рекорд цієї стоянки – 240 чоловік, які стояли з наметами!

Нам пощастило – ввечері понеділка останні люди виїхали додому, і ми зайняли найзручніші місця. Але навіть коли людей буде багато, вважайте, що відразу навпроти, на правому березі, є не менш чудове місце тільки для байдарочників, на яке можна вийти біля каменя якраз навпроти піщаного пляжу.

Не на самому березі, а так пройти по валунам метрів із 15-20. Сюди автомобілісти дістатись не можуть.
Це урочище Щербовець.

Є багато хороших стоянок і трохи далі за поворотом річки. Щербовець - найкраще місце для стоянки та відпочинку на всьому маршруті, та й мабуть, на усьому Случі.

У магазин можна сходити у Маринин. Там трохи далі у сторону річки можна оглянути старовинну дерев’яну Преображенську церкву. На жаль її не видно ні з центра села, ні з річки.

Можна також сходити до закинутих кар’єрів, у яких добували глину каолін для Городницького фарфорового заводу. По дорозі на кар’єри приблизно за 350 м. після мосту праворуч дороги можна потрапити на Більчаківське джерело, - гідрологічну пам'ятку природи місцевого значення, при підніжжі лесового останця, який називають «Корецька гора».

Але найкраща принада стоянки – це просто сидіти і дивитись на інший берег, - до чого прекрасний краєвид, який ніяка світлина не може передати! Тут чудовий світанок, день і захід сонця.

Недалеко у лісі, який повний грибів (маслюки, бабки, підберезовики, білі), є джерело. Йти треба доріжкою на захід до яру. Там холодним яром трохи піднятись і опуститись :) і знайдете закопане бетонне кільце із водою. Це метрів 400 від стоянки.

Але треба рушати далі у останній запланований нами перехід цих мандрів. Наступну й останню ділянку варта пройти непоквапом, із насолодою, бо річка немає ніяких суттєвих перешкод, і каньйон тут наймальовничіший. Все це називають Надслучанська Швейцарія.

Береги навколо Маринина так і кличуть зупинитись на кожній сотні метрів і знову ставити намет. Тому просто насолоджуйтесь мандрівкою.

З далеку буде видно церкву села Губків, а це значить, що скоро будуть видні руїни Губківського замку. Стати для оглядин треба не там, де перший раз покажеться начебто зручний вихід, а трохи далі – там де стоять прив’язані човни. І не перші, а другі.

Звідси стежина веде на кручу до замку. Зверху - руїни замку на тлі прекрасних краєвидів на каньйон Случа. З цієї висоти буде видно і останній поріжок на річці, який проходиться доволі спокійно і без проводки (звісно все залежить від рівня води :) ).

Після цього поріжка заходимо у красиве урочище Соколина гора. Тут є і пляж, і місце для стрибання, і чудовий вигляд на кам’яну стіну – скелю Сокіл.

Далі без проблем проходимо міст села Сосновка. Тут можна і зупинятись на фінальну стоянку, але не поспішайте це робити, бо потрібно ще побачити останні камені на Случі, бо далі них - «як ножем відрізано», - докорінно міняється ландшафт, ніяких скель, валунів, каміння, а мілка річка і піщаний грунт.

Отже, від мосту треба пройти десь із кілометр, до групи каменів. На березі гарне місце під могутніми соснами для розбирання човнів і завершення маршруту.
50.83434320618037, 27.001155125586223

Усі ці красоти затьмарить логістика. До траси Львів-Київ із Соснового пролягає дуже вбита дорога і тому ніхто із місцевих власників авто не поспішає вас вивести туди. З нас просили за ці 50 км. 1500 грн. Але ми частину людей відправили маршруткою до траси (Федорівка) а частину нас із байдами забрав наш невеличкий бусик. Тільки тоді, коли ми на власні очі і п’яті точки побачили, до чого буває погана дорога, то зрозуміли чому ніхто не хотів їхати.

P.S.

Вже коли закінчив опис, то засумнівався, а якого ж роду назва СЛУЧ? Чув від місцевих жителів у Губкові, у Сарнах, у Звягелі та і в деяких описах річки, що Случ – чоловічого роду. Але словники в інтернеті дають, як на мене, російське трактування назви річки як жіночого роду, тобто Случ, Случі, Случчю тощо. Як на мене, то це зросійщення. Хоча хотів би вислухати думку українських філологів. Краще Случ, Случу, Случем. Словники треба редагувати

Опис зробив Святослав Заставський (Київ)

На www.poezdnik.kiev.ua - «Водний туризм України» викладено 17 вересня 2023 року.