Тетерів

Цей маршрут має свої переваги для киян – проста логістика. Із Києва достатньо просто добратись до окружної дороги Коростишева. Раніше до війни було ще простіше – із Києва маршруткою до моста у центрі Коростишева, там зібрати байди і пливи собі.
Під час війни через заборону проходження під мостами стратегічних трас стапель доцільно провести після об’їзної дороги.
Кінець маршруту – селище Пісківка - знаходиться недалеко від Варшавської траси Київ – Ковель та має залізничну станцію Тетерів, із якої за зовсім незначні кошти можна електричкою дістатись Київських вокзалів.
І головне, недоліки.
З липня місяця рівень води сильно падає, оголюються мілини і проходження ділянки від кар’єру до Радомишля буде вимагати великих зусиль. Але на то і мандри, щоби долати певні труднощі. Але для більш комфортних умов долання маршруту подорож краще планувати не пізніше червня місяця, коли буде більше шансів на високу воду. Хоча нам цього разу не вистачало буквально 10-15 сантиметрів води.
Рівно 10 років тому ми вже були на Тетереві, але йшли вище - із Великої Печі до кар’єру, що за Городським. Тоді вода була на диво високою. Тетерів 2014.
Маршрут має також і суттєвий психологічний недолік – так звана зворотня драматургія, - спочатку пам’ятні стоянки, а потім гірші, що змазує кінцеве враження від хорошого маршруту.
Довжина маршруту, враховуючи звивини-меандри, до 95 км.

Під час війни територія під мостом об’їзної дороги Коростишева закрита колючим дротом, тому збирання байдарок краще провести після об’їзної дороги, від’їхавши біля кілометра від траси в сторону Козіївки. Відразу після будівель там є відповідне місце.

Координати для Ґуґл мапи: 50°20'59.4"N 29°04'49.1"E

Ми у цьому році почали наші мандри 21 липня, тому відразу відчули низький рівень води – доводилось щоразу на мілинах, щоби не пошкодити шкуру байдарки, швидко вискакувати із човнів і робити проводку.

Але і більш-менш повноводних (для байди це «по коліна» :) ) ділянок із мальовничими берегами із скельками і великим камінням тут не бракує. Перепочити і «скупатись» можна на броді села Козіївка.

До речі, десь тут у Козіївці є чи не єдиний в Україні вихід мармуру на береги річки. Правда ми так і не знайшли його, бо для не спеціаліста усі каменюки схожі між собою.

Стоянку вирішили зробити на скелі Високий Камінь села Високий Камінь :), яка нам дуже сподобалась минулого походу десять років тому.

Довжина переходу від траси до Високого Каменя становив всього 9 кілометрів, тому суттєво стомитись від «вискакувань» із човнів і проводок мілинами ми не встигли.

Високий Камінь – 50°21'51.2"N 29°08'51.5"E

За десять років місце змінилось: трохи заросло, над столиком із лавками з’явився курінь-дашок, видно було, що люди у ці воєнні роки мало відвідують це місце. Тим не менше частина цього високого берега вже належить якійсь садибі із будівлями.

Я знайшов стару крислату сосну, до верху якої колись був прив’язаний канат, на якому колись із галасом гойдались діти. На вершечку сосни до сих пір є залишки цього канату. Але сама сосна вже стоїть за огорожею нахабного новобуду, що забрав частину берега.

Гарний піщаний пляжик - метрів двадцять по ходу річки через брак купальників трохи позаростав і замулився, так що я не відразу й упізнав це місце. Простору на стоянці стало менше, але головну привабливість і певний шарм стоянка все ще не втратила.

Із дровами проблем немає. Воду можна набрати у селі із криниць. У магазин за продуктами краще ходити назад у Козіївку. До речі, там же можна полазити і по тій пегматитовій скелі, яку ми бачили, пропливаючи повз.

Міст села Городське треба проходити проводкою. Відразу за цією проводкою можлива ще одна, це буде залежати від рівня води. Лівий рукав Тетерева у цьому місці на 2024 рік перегороджений завалом дерев, тому треба проводити правим, мілкішим рукавом.

Раніше, коли був ще старий міст, то можна було провести байду через одну із арок старого моста.

Наступну стоянку ми вирішили зробити на старому затопленому кар’єрі, який віднедавна на картах Ґуґл почав також називатися Високий Камінь. Це біля діючого Новогородецького кар’єру.

50°22'05.1"N 29°11'36.4"E

Місце перенесення визначити доволі просто – це прямо під високовольтною лінією електропередачі, у правому мілкому рукаві Тетерева. Звідси на відстані метрів 600 і знаходиться кар'єр, куди треба буде зробити бадьореньке перенесення байдарок і бебехів.

Ця робота займе до 1-ї години, але для нас це було вартим, бо ми там хотіли постоянти два дні. Тим більше, що перехід Високий Камінь – кар’єр має відстань всього 3 км. і вимагає ще якогось дійства. Можна, звісно ж, прогребти і далі, але мальовничих стоянок аж до Радомишля не буде.

На кар’єрному озері доцільно стати не на високому скелястому березі, а на протилежному низькому, звідки відкривається чудовий краєвид на скелі високого берега.

У цьому місці у воді є камінь-плита з якого зручно купатись в озері. Це дах колишньої прорабської будки.

Чиста вода, сосновий ліс і гарні краєвиди будуть сприяти фізичному і душевному відпочинку.

Правда і тут є своя ложка дьогтю. На місці, де я раніше ставив свій намет, тепер хтось нахабний і підприємливий поставив ганделик з тентом і столами з лавами. Тут із п’ятниці по неділю йде жвава торгівля гамбургерами, чіпсами, пивом тощо.

Але у будні генделик зачинений, так що планувати відпочинок у цьому місці потрібно у будні дні, коли на озері немає багато галасу.

Ще один ґандж цієї локації, - це можлива гучна робота Новогородецького діючого кар’єру, який може працювати і ночами.

Але в іншому ця стоянка майже досконала.

За продуктами ходити в село Городське. За водою - у неподалік розміщений Свято-Духівський монастир, правда треба знати пряму стежку до нього, щоби не обходити навколо, майже через Городський міст.

У Городському можна відвідати Червону гору – пам’ятку Трипільської культури.

Якщо не хочеться переносити байди на озеро, то достойною стоянкою може бути і мальовниче урочище Тетерівський Кіш. Його легко визначити за канатним мостиком, який перетинатиме річку. Тут дуже мальовнича річка та скельки на березі. Далі за лугом попід лісом метрів за 150 і знаходиться літній табір з однойменною назвою. Але стоянку треба робити просто на березі.

Звідси буде коротша дорога у село, і не буде надокучливих сусідів кар’єрного озера.

Але вибір за вами. Обидві стоянки досить пристойні.

Перехід до Радомишля розпочали із самого ранку, о 7-00, бо потрібна була ще година попереносити байди і речі на річку. Вийшли біля 8-00.

А за останній короткий байдикуватий перехід протяжністю біля 3 км від Високого Каменю до кар’єра потрібно платити. І ця плата - важкий 22-х кілометровий перехід до Радомишля по мілинах.

За наступними підрахунками нам довелось зробити більше ста (100!) вискакувань із байд і проводок через мілини. Для прикладу: у наступний перехід до Великої Рачі, коли ми вже почали лічити кількість проводок, і їх було 32-і, ще наступніший перехід - 20, а останній перед Пісківкою всього 8. Я цього не знав і тому навіть подумував закінчити маршрут десь після наступного переходу до Великої Рачі, якщо ситуація не зміниться, але, на щастя, далі Тетерів стає повноводнішим.

На шляху до Радомишля варто перепочити біля містка села Ставки. Тут можна відвідати маєток-музей ад’ютанта Наполеона графа Дуніна-Вонсовича.

Далі нам катастрофічно не вистачало хоча б 10 см води. А літо 2024 року було спекотним, і кожен такий день робив річку мілкішою. І прогноз погоди не радував – у наступний тиждень дощі не передбачалися. Моя Таймень-3 зазнавала постійних дрібних порізів і проколів, тому кожні 30 хвилин треба було вичерпувати воду, а потім на стоянці клеїтись. Рома-а-антика.

Цікаві розповіді місцевих про рівень річки. В околицях села Мар’янівка ми спитали одного рибалку, а рибалки сидять у місцях де трохи є води:
- А що, дядьку, риба ловиться?
- Та яка риба, як тут плавають всякі.
- Та ми більше тягнемо байдарки, як пливем.
- Та коли є вода, то й дурень може плисти, а ти попробуй так! Та це ще вона не низька, а буває що й у цьому місці не пливуть, а тягнуть!
Тут ми відчули, що з водою нам таки пощастило :)

Від постійних вискакувань із байди та проводок перед Радомишлем мене уже похитувало. Можна було зробити стоянку у Радомишлі на так званому острові, - це перед залишками якогось бетонного мостика, на лівому березі річки біля височенних тополь, але ми прийняли рішення йти ще біля 3-х км до урочища Гребля.

Це гарне місце із порогом і пляжем у сосновому лісі. Тим більше, що там все одно через поріг-греблю довелось би робити обнос, а так відразу дві користі: і зразкова стоянка і відсутність обносу. На стоянку прибули біля 18-00.

50°30'22.7"N 29°16'10.5"E

У байдарці весь час було багато води, тому деякі речі замокли. Виставили сушити під вечірнє сонце.

Перехід кар’єр-Радомишль – 22 км. Всього на воді – 10 годин

До центра міста за продуктами йти хвилин 30. На його околиці можна набрати і води.

Варто відвідати музей-замок Радомисль, заснований Ольгою Богомолець.

Центральну площу прикрашає Свято-Миколаївський храм, хоч і не української архітектури, та все ж.

У міському парку можна відпочити і перекусити із келихом вина. По дорозі від нього зупинитись біля старого будинку купця Герарія Горенштейна із квазібароковою ліпниною італійських майстрів.

Далі за Радомишлем річка виходить на широкий луг і тече по ньому звивисто, меандрами. Тут вона вже набуває характеру степової річки, хоча береги її і надалі покриті деревами. Тетерів стає повноводнішим, все менше мілин, але все одно потрібно використовувати ландшафт, щоби не сісти на мілину, проходити потрібно під протилежним до повороту високим берегом.

Окрім мілин трапляються і незначні поріжки, які проходимо із проводкою. Але це, як правило, мальовничі місця.

У Березцях біля великого мальовничого корча зробили привал із ранковою кавою.

Наступну стоянку влаштували після кам’яної греблі села Велика Рача. Цей поріг-греблю пройти можна без проводки просто по центру, отримавши легкий драйв.

Плановану стоянку біля Великої Рачі пройти непоміченою не можна, надто воно відрізняється мальовничістю та сосновим гаєм на лівому високому березі великого вигину річки, у який впадає річечка Глухівка.

50°33'35.0"N 29°22'08.1"E

Правда стати там, де планували не вийшло, бо на найпривабливішому місці селяни влаштували сміттєві ями. Тому табір довелося ставити метрів за 200 раніше. Попри високий та незручний берег, стоянка виявилась чудовою. Хоча довелось трохи попрацювати: лопатою у березі вирізати сходи.

Купатись ходили на поворот до впадіння Глухівки, бо просто під нами річка була зовсім мілкою.

Велика Рача не має ніяких визначних місць, окрім, можливо, греблі ставка річки Глухівка, яку місцеві називають «млин». У селі є продуктові магазини, на околицях є криниці із смачною водою.

Найбільше згадується ця стоянка через шелест і запах сосен, через тихий переспів між собою зграї якихось незнайомих мені пташок і через поскрипування сосен, які від легкого вітру терлися одна об одну. Із високого берега цієї стоянки відкривається також і чудова панорама на тетерівський луг із далекими селами. Можна годинами сидіти і вдивлятись у таку красу.

Довжина переходу Гребля Радомишля – Велика Рача – біля 15 км.

За годину переходу від Великої Рачі, у місці примикання Тетерева до водосховища, річку перегородив завал дерев. Довелось робити обнос.

Із цього місця і надалі з правого боку Тетерева постійно присутнє водосховище (далі чи ближче), однак на води якого не так просто вийти через очеретяний берег.

Річка стала повноводнішою. Після Радомишля у неї стали впадати якісь струмки-річечки. Мілин стало менше. Повалених дерев та водяних хащ багато, але заторів тут немає (про них – далі).

Наступну стоянку планували зробити в радіусі 100 метрів моста Вишевичі - Біла Криниця. Не знайшлося. Єдине можливе місце для стоянки знаходиться по лівому березі на 450 м нижче моста. Правда захід в річку замулений, бо це місце використовується не для купання, а для риболовлі. Але діватись було ніде, тому муляку трохи розігнали, трохи підкопали у березі східці.

50°38'15.6"N 29°26'19.5"E

Перехід Велика Рача – місток – біля 20 км (через меандри).

Стоянка виявилась не такою вже й поганою, тіні достатньо, дрова є. Близько до села Біла Криниця. Там є і магазини і не далеко від села гарне озеро із чистою водою. Колись це був піщаний кар’єр гути – місцевого склозаводу. Жителі навколишніх сіл саме сюди пішки або на мопедах їздять купатися. По воду та продукти можна сходити і у Вишевичі, куди трохи далі, але і там живуть хороші люди, один із яких, якого звали Віктор, навіть привіз мене на мотоциклі назад у табір на Тетереві.

Звідси можна сходити на екскурсію у колись закрите секретне містечко Макарів-1, де за часів сесесера обслуговували ядерну зброю. Зараз містечко немає секретності і називається Городок. Розміщується десь на 5 км південніше Білої Криниці у сосновому лісі.

Із недоліків цієї стоянки – це її лугове походження. Луг це територія десь по 0,5-1 км обабіч річки, яка весною часто затоплюється водою, де є багато озерець і стариків – давніх русел із водою, а звідси і трохи забагато гедзів та іншої сволоти, що не робить стоянку привабливою. Та й річка має тут явно виражений степовий характер, вода не чиста, по ній постійно пливе якась брудна піна, походження якої остаточно нами не з’ясоване. Місцеві жаліються на стічні води Житомира чи Радомишля, хоча навряд чи, бо надто далеко, та до цього місця із водою було якось краще.

Якби планувати цей перехід по іншому, то варто було б тут не ставати, а прогребти ще 2-3 години між селами Веприн та Мигалки і стати на чудовому високому правому березі, де річка примикає до соснового лісу. Ця стоянка прикрасила б маршрут і не довелося б говорити про «зворотню драматургію» походу.

Від стоянки "місток" вийшли вранці і через годину вже знову мали обнос – річку перегородили впалі дерева.

Почав накрапати дощик, який потім йшов весь день і закінчився тільки під ранок.

Береги річки почали мінятися, на заміну рогозу береги стали більш очеретяними, багато китайського огірка, води значно більше. До вищеописаної гарної потенційної стоянки у сосновому лісі підійшли під час рясного дощу, тому не вдалося її повністю дослідити.

50°39'35.2"N 29°30'42.7"E

Наступний місток між Мигалками та Макалевичами також проходимо у дощ. Але вийшли розім’яти ноги, бо нас зацікавило «велике зе-будівництво» нового моста, - там йшла реконструкція: завершений новий паралельний міст.

Охоронець техніки, яка тут зберігалась, сказав, що завтра урочисте відкриття і щоби ми не пошкодили схили-насипи підходів до дороги.

На цьому переході ми зробили всього 8 проводок через мілини. Останню стоянку вже не дуже вибирають, бо вона має свої вимоги для завершення подорожі. Тому у Пісківці є лиш один варіант - на лузі, коли вже видно хати і до річки підходить польова дорога. Це навпроти вулиці Ковпака.

50°41'50.3"N 29°34'09.4"E

Перехід місток - Пісківка, враховуючи меандри становив біля 20 км.

Приплили ми туди, коли йшов доволі не слабий дощ. Тому відразу поставили тент, позаносили туди наші речі, перекусили і далі в переривах дощу потихеньку ставили свої намети.

На наступний день, який виявився, на щастя, сонячним, просушили речі та зібрали байдарки й на останок трохи скупались.

Звідси на електричці із станції Тетерів частина нашої команди вирушила додому. Байди, великі речі і другу частину команди забрало авто, яке за нами прибуло по Варшавській трасі.

Опис зробив Святослав Заставський (Київ)

На www.poezdnik.kiev.ua - «Водний туризм України» викладено 14 вересня 2024 року.